Феріс ще трохи поговорив про свята й відпустки і промова закінчилась. Нам видали комбінезони й місця в шафках, а потім відправили в підземні склади.
Феріс також там працював. Він був на телефоні. Щоразу, коли він відповідав на дзвінок, він прикладав слухавку до свого відрізаного лівого вуха лівою рукою, а праву запихав під ліву пахву. «Так? Так? Так. Зараз все буде.»
«Чінаскі!»
«Так, сер.»
«Відділ жіночої білизни…»
Потім він підіймав список замовлення, позначав необхідні товари та їхню кількість. Він ніколи не робив цього під час розмови, завжди тільки опісля.
«Візьми ці товари, достав їх у відділ жіночої білизни, отримай підпис і повертайся.»
Його розмова ніокли не мінялася.
Моєю першою доставкою була близна. Я взяв товари, поклав їх у кошик на колесах і поштовхав його до ліфту. Ліфт був нагорі, я натиснув кнопку й став чекати. Він наближався, я бачив його дно. Він був дуже повільним. Нарешті він спустився. Двері відчинилися і я помітив одноокого альбіноста, що керував ним. Господи.
Він поглянув на мене.
«Новенький, так?» запитав він.
«Ага.»
«Що думаєш про Фері?»
«Думаю, він хороша людина.»
Напевно, вони жили разом, в одній кімнаті й по черзі користувалися електричною плитою.
«Вибач, але я не можу підняти тебе.»
«Чому?»
«Мені треба посрати.»
Він вийшов з ліфта й пішов геть.
Я стояв і чекав на нього. Саме так зазвичай все і відбувалось. Можна бути керівником чи сміттярем, можна бути акробатом чи грабіжником банків, дантистом чи збирачем фруктів, або тим, або тим. Завжди хочеться виконувати роботу добре. Спочатку ти керуєш, а потім чекаєш якогось придурка. Я все стояв біля свого возика і чекав поки ліфтер посере.
Раптом до мене дійшло чому багатії, золоті хлопчики й дівчатка зажди сміються. Просто вони це знають.
Альбінос повернувся.
«Чудово. Почуваюсь легшим на тридцять фунтів.»
«Добре. Ми можемо їхати?»
Він зачинив двері й ми поїхали в торговий зал. Він відчинив двері.
«Удачі,» кинув альбінос.
Я поштовхав сій возик уздовж проходу, шукаючи відділ жіночої білизни і його керівника міс Мідоуз.
Міс Мідоуз чекала. Вона була струнка й виглядала просто класно. Вона була схожа на модель. Її руки були схрещені. Наближаючись, я помітив її очі. Вони були смарагдово-зелені, у них відчувалася глибина, знання. Я повинен був знати когось такого. Так очі, такий клас. Я зупинився перед прилавком.
«Добридень, міс Мідоуз,» посміхнувся я.
«Де тебе, в дідька, носило?» запитала вона.
«Я дещо затримався.»
«Ти розумієш, що мене чекають клієнти? Ти розумієш, що я намагаюсь провадити тут успішну торгівлю?»
Продавці отримували на десять центів на годину більше, ніж ми плюс винагорода. Я помітив, що вони ніколи не говорили з нами в дружній манері. Чоловіки чи жінки, всі вони були однакові. Вони сприймали фамільярність як особисту образу.
«У мене є гарний привід подзвонити містеру Фері.»
«Міс Мідоуз, наступного разу цього не повториться.»
Я виклав товари на прилавок і простягнув їй форму на підпис. Вона швидко поставила свій підпис на папірці й, замість того, щоб повернути мені, кинула його до возика.
«Господи, де тільки вони знаходять таких, як ти!»
Я поштовхав свій возик до ліфта, натиснув кнопку й став чекати. Двері відчинилися і я увійшов.
«Як все пройшло?» запитав альбінос.
«Почуваюся на тридцять фунтів важчим,» відповів я.
Він усміхнувся, зачинив двері й ми спустилися.
Того вечора за обідом, мати сказала, «Генрі, я так пишаюся, що в тебе є робота!»
Я не відповів.
Батько мовив, «Ти хіба не радий, що отримав роботу?»
«Ага.»
«Ага? І це все, що ти можеш сказати? Ти хоч уявляєш, скільки в цій країні зараз безробітних?»
«Гадаю багато.»
«Ти маєш бути вдячним.»
«Послухай, а ми не можемо просто поїсти?»
«Ти маєш бути вячним і за цю їжу. Знаєш скільки коштує такий обід?»
Я відштовхнув свою тарілку. «Чорт! Я не можу це їсти!»
Я встав і пішов до своєї кімнати.
«Я зараз прийду й навчу тебе що до чого!»
Я зупинився. «Я чекатиму, старий.»
Я пішов далі. Я зайшов до кімнати і став чекати. Я знав, що він не прийде. Я завів будильник, щоб бути готовим до «Мірз-Старбак». Була тільки 7:30 вечора, та я все-одно роздягнувся й ліг у ліжко. Я вимкнув світло й навколо запала темрява. Робити було нічого, йти було нікуди. Батьки скоро також ляжуть і вимкнуть світло.
Моєму батьку подобався слоган «Хто рано лягає і рано встає, буде здоровим, багатим і мудрим.»[18]
Та він не став ні тим, ні іншим. Я вирішив, що спробую повернути весь процес навпаки.
Я не міг заснути.
А якщо помастурбувати на міс Мідоуз?
Занадто дешево.
Я лежав у темряві, чекаючи на щось.
47
Перші три-чотири дні у «Мірз-Старбак» були однаковими. Насправді, рлдібність була дуже стабільною річчю в «Мірз-Старбак». Кастова система була загальновизнаним фактом. Не було жодного продавця, котрий сказав би працівникові складу більше кількох слів. І це мене зачіпало. Я саме розмірковував над цим, штовхаючи свого візка. Можливо продавці були розумнішими за нас? Звісно, одягалися вони краще. Вони вважали свою посаду надзвичайно важливою. Може, якби я був продавцем, то поводився б так само. Щодо інших складовиків мені було байдуже. Зрештою, так само, як і до продавців.
Що ж, думав я, котячи свій візок, тепер і у мене є робота. Невже це все? Не дивно, що люди грабують банки. У світі занадто багато принизливих робіт. Якого дідька я не став верховним суддею чи концертним піаністом? Тому що для цього потрібно багато вчитися, а це коштує грошей. Проте мені, все-одно, не хотілося ніким бути. І в цьому мені не було рівних.
Я приштовхав свого візка до ліфта й натиснув кнопку.
Жінкам потрібні чоловіки, котрі заробляють гроші, вони хочуть видатних чоловіків. Скільки першокласних жінок жили з останніми п’яницями й волоцюгами? Та все-одно мені не потрібна була жінка. Що завгодно, тільки не жити з жінкою. Як могли чоловіки жити з жінками? Що це означало? Все що я хотів, так це печера в Колорадо з трирічним запасом харчів і випивки. Підтирав би дупу піском. Що завгодно, будь-що, аби перестати тонути в цьому нудному, тривіальному існуванні.
Ліфт приїхав. Як і раніше, за ліфтера був альбінос. «Агов, я чув, що ви з М’юксом вчора гуляли по барам!»
«Він купив мені кілька пив. Я взагалі без копійки.»
«Випало потрахатись?»
«Принаймні не мені.»
«Чому б вам не взяти мене з собою наступного разу? Я покажу вам як чіпляти дівуль.»
«Знаєшся на цьому?»
«Маю певний досвід. Минулого тижня підчепив китаянку. І уявляєш, у них там дійсно все так, як і кажуть.»
«Що саме?»
Ми приїхали у підвал і двері відчинились.
«У них пизда не вертикальна, а горизонтальна.»
Феріс уже чекав на мене.
«Де тебе чорти носили?»
«У відділі садівництва.»
«Що ти там робив, удобрював фуксії?»
«Ага, наклав по кавелику в кожен горщик.»
«Послухай, Чінаскі…»
«Так?»
«Останнє слово тут завжди за мною. Второпав?»
«Ага.»
«Добре. Тут прийшло замовлення з відділу чоловічого одягу.»
Він дав мені лист замовлення.
«Знайди ці товари, достав їх, отримай підпис і повертайся.»
Відділом чоловічого одягу керував містер Джастін Філіпс-молодший. Це був люб’язний і ввічлививй молодий чоловік десь близько двадцяти двох. Він тримався прямо, мав темне волосся, чорні очі й пухкі губи. Прикра відсутність у нього скул була майже непомітною. Він був блідий і завжди носив чорний костюм та ідеально наркохмалені сорочки. Всі продавщиці любили його. Він був чутливий, розумний і дотепний. Правда, в ньому було щось неприємне, певно це передалося йому від когось із родичів. Він був єдиним, хто порушив традицію й заговорив зі мною. «Ці огидні шрами на твоєму обличчі, ти певно соромишся їх, чи не так?»
18
Early to bed and early to rise, makes a man healthy, wealthy and wise. Приказка, авторство якої приписуюь Бенджаміну Франкліну