«Це дійсно огидно! Той чувак же просто сраний садист!» вигукнув я.
«Він садист?» запитав Лисисй у Боларда.
«Так, він клятий садист,» відповів той.
В наступній атаці Конг повернувся до найменшого. Він просто збив його і пробігся по ньому. Після цього малий деякий час не ворушився. Потім він сів, тримаючись за голову. Здавалося, йому прийшов кінець. Я встав.
«Ну що ж, я пішов,» сказав я.
«Покажи тому сучому сину!» крикнув Лисий.
«Атож,» відповів я.
Я підійшов до поля.
«Агов, хлопці. Вам гравець не потрібен?»
Малий підвівся й пошкандибав із поля. Він підійшов до мене.
«Не ходи туди. Той хлопець явно хоче когось убити.»
«Та ну, це ж просто контактний футбол,» сказав я.
М’яч саме перейшов до нас. Ми з Джо Стейпеном та іншими вижившими зібралися, щоб порадитись.
«Який план на гру?» запитв я.
«Та хоча б залишитись живими,» сказав Джо.
«Який рахунок?»
«Гадаю, вони ведуть,» сказав Ленні Хіл, центровий.
Ми повернулися до гри.Джо Стейпен стояв ззаду й чекав подачі. Я стояв, дивлячиь на Конга. Я раніше не бачив його у кампусі. Напевно, він ошивався за сральнею в спортзалі. Виглядав він дійсно, як любитель нюхнути гівна. А ще як пожирач екскрементів.
«Приготуватись!» крикнув я.
Ленні Хіл прийняв стійку. Я погляув на Конга.
«Мене звуть Хенк. Хенк Чінаскі. Журналістика.»
Конг не відповідав. Він тупо дивився на мене. У нього була мертво-бліда шкіра. У його очах не було й натяку на життя.
«Як тебе звуть?» запитав я його.
Він продовжував витріщатися на мене.
«У чім річ? Чи в тебе плацента між зубами застрягла?»
Конг повільно підняв праву руку. Потім він витягнув її й вказав пальцем на мене. Після того він знову опустив руку.
«Ну що ж, в такому разі, відсмокчи у мене,» сказав я, «бо я не знаю, що це значить.»
«Давайте вже, розігруйте,» сказав один із Конгових гравців.
Ленні нахилився над м’ячем і вибив його. Конг підійшов до мене. Я не встиг ніяк зреагувати. Я встиг побачити лише трибуну, дерева й хімічний корпус коли він врізався в мене. Він звалив мене на спину й оббіг навколо, махаючи руками, ніби крилами. Я підвівся, в голові паморочилось. Спершу мене нокаутував Беккер, а тепер ще й ця садистична мавпа. Від нього тхнуло; від нього просто неймовірно смерділо; дійсно злючий сучий син.
Стейпен викинув м’яч за межі поля. Ми знову зібралися.
«Маю ідею,» сказав я.
«Що там?» запитав Джо.
«Я кину м’яч. Ти блокуй.»
«Давай краще залишимо все, як є.» відказав Джо.
Ми знову повернулися до гри. Ленні нахилився над м’ячем і кинув його назад Стейпену. Конг підбіг до мене. Я кинувся на нього, виставивши плече. Та в нього було забагато сили. Я просто відскочив від нього, розпрямився, а в цей час Конг знову підбіг, врізавшись плечем мені в живіт. Мене просто відкинуло назад і я відчув, що не можу підветись. Мені було важко дихати.
Стейпен віддав короткий точний пас. Третій даун. Без зборів. Коли м’яч знову розвели, ми з Конгом знову кинулись одне на одного. В останній момент я стрибнув і навалився на нього всім тілом. Вся моя вага прийшлася на його шию й голову й дещо вивела з рівноваги. Поки він падав, я заїхав йому ногою з усієї сили по підборіддю. Ми обоє повалилися на землю. Я встав першим. Коли Конг також підвівся, на обличчі в нього була червона пляма і кров на кутику губи. Ми розійшлися по позиціям.
Стейпен віддав пас. Четвертий даун. Стейпен вибив м’яч. Конг повернувся назад, щоб допомогти захисникові. Той упіймав м’яч і вони побігли через поле, Конг був попереду, розчищаючи шлях. Я побіг на них. Конг чекав ще одного сильного зіткнення. Та цього разу я пірнув під нього і схопив за ноги. Він упав посто на пику. Він так і лишився лежати, розставивши руки. Я підбіг і опустився на коліна. Я міцно схопив його ззаду за шию. Стиснув йому шию й сильно вперся коліном прямо йому в хребет. «Агов, Конгу, друже, ти як?»
Решта хлопців підбігло до нас. «Гадаю, він забився,» сказав я. «Ану, допоможіть мені хто-небудь підняти його й винести з поля.»
Стейпен узяв його з одного боку, а я з іншогой ми віднесли його до бокової лінії. Біля самої лінії я вдав, ніби спіткнувся й заїхав лівою ногою йому прямо в кісточку.
«Ой,» сказав Конг, «будь-ласка, припини…»
«Чого ти, друже, я ж допомагаю тобі.»
Ми поклали його біля лінії. Конг сів і почав витирати кров із носа. Потім він помацав кісточку. Шкіра на ній була зчесана й вона почала припухати. Я нахилився над ним. «Гей, Конгу, давай завершимо гру. Ми програємо 42-7 і хочемо відігратися.»
«Ні, треба готувтись до наступного заняття.»
«А я й не знав, що тут учать собаколовству.»
«Це англійська література.»
«А, зрозуміло. Що ж, я допоможу тобі дійти до спортзалу й проведу в душ, що скажеш?»
«Ні, тримайся подалі від мене.»
Конг підвівся. Він був добряче пом’ятий. Велетенські плечі обвисли, обличчя було в грязюці в перемішку з кров’ю. «Агов, Квіне,» покликав він одного зі своїх дружків, «дай-но руку…»
Квін підняв Конга і вони пошкандибади у напрямку спортзалу.
«Агов, Конгу!» погукав я, «сподіваюся, ти пройдеш курс! Передавай вітання Білу Сарояну!»
Решта хлопців, включаючи Лисого й Боларда, що зійшли із трибун, стояли навколо. Нарешті я зробив свій найкращий вчинок, а на кілька миль навкруги не було жодної гарної дівчини.
«У когось є циграка?» запитав я.
«У мене ‘Честерфілд’,» скзаав Лисисй.
«Все ще куриш бабські сигарети?» сказав я.
«А я пригощуся,» мовив Джо Стейпен.
«Добре,» сказав я, «якщо більше нічого немає.»
Ми закурили.
«У нас ще є достатньо людей, аби пограти,» кинув хтось.
«Та до сраки,» відповів я. «Ненавиджу спорт.»
«Зате,» сказав Стейпен, «ти впевнено розібрався з Конгом.»
«Атож,» погодився Лисий, «я все бачив на власні очі. Мене засмучує тільки одна річ.»
«І що ж це?» запитав Стейпен.
«Хотілося б знати, хто із них більший садист.»
«Ну,» мовив я, «мені пора йти. Сьогодні крутять фільм із Кегні[32] і я йду туди зі своєю дівкою.»
Я пішов.
«Ти хотів сказати, зі своєю правою рукою?» крикнув мені хтось услід.
«З обиома руками,» відкинув я через плече.
Я пройшов через поле, повз хімічний корпус на передній газон. Там була купа хлопців з дівчатами, що сиділи собі, з книгами на лавках і під деревами, прямо на газоні. Зелені, сині, коричневі книги. Вони теревеніли одне з одним, посміхалися, іноді починали сміятися. Я звернув на розі кампуса до кінцевої трамваю «V». Я зайшов у вагон, купив талон, пройшов у самий кінець, як завжди зайняв місце в кутку і став чекати відправлення.
58
Я вирішив навідатись до району нічліжок, аби підготуватися до того, що чекає мене в майбутньому. Мені не сподобалося те, що я там побачив. Ті чоловіки й жінки не мали ніяких здібностей чи достоїнств. Вони хотіли того ж, що і решта. Також там можна було зустріти й просто божевільних, що спокійно розгулювали вулицями. Я помітив, що в найбагатших і найбідніших осередках суспільства психам часто давали повну свободу. А ще я знав, що й сам не був абсолютно здоровим. Іще з дитинства я знав, що в мені є щось дивне. Я відчував, ніби мені судилося стати вбивцею, грабіжником, святим, гвалтівником, монахом чи самітником. Я потребував якогось закритого місця, щоб сховатися. Нетрі були просо жахливими. Життя нормальної, пересічної людини було нудним, гіршим за смерть. І можливої альтернативи не проглядалося. Освіта також була пасткою. Той мізер її, що я собі дозволив, зробив мене ще більш підозрілвимим. Ким були лікарі, юристи, науковці? Вони були просто людьми, котрі дозволили відібрати у них свободу думати й поводитись, як особистість. Я повернувся до своєї халупи й випив…
Випиваючи вдома я був-подумав про самогубство, та раптом відчув дивну любов до свого тіла, свого життя. Якими б жахливими вони не були, все ж вони належали мені. Я поглянув у дзеркало й посміхнувся: якщо вже ти підеш, то можна чом би не прихопити вісім-десять, а то й двадцять чоловік з собою…
32
James Francis Cagney, Jr.; (1899 - 1986) — один з найбільш затребуваних акторів класичного Голівуду, удостоєний в 1942 році «Оскара» за кращу чоловічу роль.