Пастор понишпорив серед паперів у шухляді свого стола, нарешті знайшов там газету, подав її Вільфріду й той прочитав уголос такого листа:
«Стокгольм, 13 травня 1788 року
Я з подивом прочитав листа, в якому розкриваються взаємини славетного Сведенборга з королевою Луїзою Ульріх; усе описане в ньому неправда, і сподіваюсь, автор вибачить мені, якщо я своєю розповіддю, достовірність якої можуть підтвердити багато поважних людей, що були свідками і що й досі живі, доведу йому, як він помилився. 1758 року, невдовзі після смерті прусського принца, Сведенборг прийшов до його двору: він мав звичку постійно приходити туди. Тільки-но побачивши королеву, яка спитала його: «До речі, асесоре, ви бачили мого брата?», Сведенборг відповів їй, що ні, і королева мовила йому: «Якщо зустрінете його, передайте йому від мене вітання. Кажучи це, королева мала намір лише пожартувати й навіть не думала бодай щось розпитувати в нього про свого брата. Через тиждень, а не через три й не під час особливої аудієнції, Сведенборг знову з’явився в дворі, до того ж так рано, що королева ще не виходила зі своєї зали, названої Білою кімнатою, де вона розмовляла з придворними дамами та іншими жінками з двору. Сведенборг не став чекати, коли королева вийде, він зайшов просто до цієї зали й щось прошепотів їй на вухо. Королева так здивувалася, що їй зробилося недобре, і тільки через якийсь час отямилась. А тоді сказала жінкам, що з’юрмились довкола неї: «Лише Бог і мій брат знають, що він тільки-но мені сказав». Королева призналася, що він їй розповів про останнього листа, якого вона надіслала своєму братові, його зміст знали тільки вони двоє. Я не можу пояснити, як Сведенборг дізнався про цю таємницю, але своєю честю можу заприсягтися, що ні граф Г… як це твердить автор листа, ні хтось інший не перехоплював й не читав листів королеви. Тодішній сенат дозволяв їй будь-що писати братові, вважаючи, що це листування зовсім не зачіпає інтересів держави. З усього видно, що автор цього листа анітрохи не знав вдачі графа Г… Цей поважний пан добре прислужився своїй батьківщині, поєднавши в собі талант духу й тепло серця, і навіть похилий вік не послабив у ньому цього безцінного обдаровання. В усій своїй політичній діяльності він був надзвичайно чесний, оголосив себе ворогом таємних інтриг та прихованих підступів, що їх розглядав як засоби, негідні для досягнення мети. Автор листа не знав як слід асесора Сведенборга. Єдиною слабкістю цієї справді, поважної людини було те, що він вірив у появу духів; але я знав його впродовж тривалого часу й можу твердити, що він так само був певен, ніби розмовляє з духами, як я зараз певен того, що тут пишу. Як громадянин і друг це була надзвичайно порядна людина, він відчував відразу до брехні й вів гідне наслідування життя. Отже, пояснення, яке хотів дати цьому факту рицар Бейлон, позбавлене підґрунтя; відвідини вночі Сведенборга графами Г… та Т… — вигадка. Зрештою, автор листа може бути певен, що я зовсім не є послідовником Сведенборга; любов до правди спонукала мене чесно викласти факт, який так часто наводять з цілком фальшивими подробицями, і я підтверджую написане тут мною своїм повним підписом».