Пан Бекер помовчав з хвилину, здавалося, він збирався з думками, й повів далі:
— Встановивши з математичною точністю, що людина живе вічно то в нижніх, то у верхніх сферах, Сведенборг називає ангельські духи істотами, які на цьому світі готуються жити на небі, де вони стають ангелами. За його словами, Бог не створював навмисне ангелів, немає жодного з них, який не був би на Землі людиною. Отже, Земля — це розсадник. Ангели не є ангелами для самих себе («Ангельська мудрість», 57); вони перероджуються завдяки інтимному поєднанню з Богом, від якого Господь ніколи не відмовляється; сутність Господня ніколи не була негативна, вона завжди активна. Ангельські духи проходять через три види любові, бо людина може відродитися духовно тільки поступово («Справжня релігія»). Передусім любов до себе: найвищим виявом цієї любові є людський дух, діяння якого заслуговує поклоніння. Потім любов до світу, що народжує пророків, великих людей, яких Земля обирає за поводирів і вітає їх від Господнього імені. Нарешті, любов до неба, яка творить ангельські духи. Ці духи є, так би мовити, цвітом людства, яке в цьому цвіті виражає себе й задля нього існує. Вони повинні мати небесну любов або небесну мудрість; але вони завжди є в любові, перш ніж бути в мудрості. Отже, першим перетворенням людини є любов. Щоб досягти першого ступеня, її попередні
існування повинні пройти через надію та милосердя, які підготують її до віри й молитви. Набуті ідеї через ці чесноти передаються кожній новій людській обгортці, під якою приховуються метаморфози внутрішньої істоти, бо жодна з чеснот не відокремлюється, всі необхідні: надія не існує без милосердя, віра — без молитви, — всі чотири сторони цього чотирикутника тісно пов’язані між собою. «Ангельський дух без однієї чесноти, — твердив він, — це однаково, що розбита перлина». Тож кожне з цих існувань — це коло, в якому скупчуються небесні багатства попереднього стану. Висока досконалість ангельських духів завдячує загадковому розвитку, під час якого не втрачаються жодні поступово набуті якості для того, щоб досягти свого славного перевтілення; адже з кожним перетворенням вони непомітно позбавляються плоті й гріхів. Коли людина живе в любові, вона позбувається всіх поганих пристрастей: за словами Ісаї, надія, милосердя, віра й молитва втомили його душу, яка більше не повинна осквернятися жодним земним почуттям. Звідси й ці високі слова святого Луки: «Ви становите собою скарб, який є нетлінним на небесах». І слова Ісуса Христа: «Залиште цей світ людям, він належить їм, самі очистіться і йдіть до мого отця». Друге перетворення — це мудрість. Мудрість — розуміння небесних речей, до яких дух приходить через любов. Дух любові здолав силу, що є наслідком усіх погамованих земних пристрастей, він сліпо любить Бога; але дух мудрості володіє знанням і знає, чому він його любить. Крила першого розкриті й несуть його до Бога, крила другого згорнуті від страху, який нагонить на нього наука: він знає Бога. Перший постійно хоче бачити Бога й прагне до нього, другий торкається його й тремтить. Поєднання духу любові й духу мудрості ставить створіння в божественний стан, в якому душа є