жінкою, а тіло — чоловіком, це і є останньою подобою людини, де дух бере гору над формою й форма ще бореться проти Божого духа, бо форма, плоть усе ігнорує, бунтує і хоче лишитися грубою. Це велике випробування породжує страшні муки, що їх бачать тільки небеса і яких спізнав Христос у оливковому садку. Після смерті перше небо розкривається перед цією подвійно очищеною людською натурою. Так помирають люди в розпачі, в той час, як дух помирає в захопленні. Отже, природний стан — це той, у якому перебувають ангельські духи, а божественний — це той, у якому опиняється ангел, перш ніж розірвати свою оболонку; оце і є три ступені існування, через які проходить людина, дістаючись до неба. Одне висловлювання Сведенборга допоможе вам зрозуміти різницю між природним і духовним. «Для людей, — пише він, — природне переходить у духовне, вони розглядають світ з погляду видимих форм і сприймають його в тій дійсності, як вони її розуміють. Для ангельського духа духовне переходить у природне, він розглядає світ з погляду його духовності, а не форми». Таким чином, наші гуманітарні науки — це тільки аналіз форми. Вчений — чисто зовнішнє явище, як і його знання; його внутрішнє служить йому лише для того, щоб зберегти свою здатність осягати правду. Ангельський дух заходить куди далі, його знання — це думка, яку в гуманітарній науці передають тільки слова; він черпає знання про речі в Слові Божому, вивчаючи кореспонденції, за допомогою яких світи узгоджуються з небесами. Слово Боже було написане чистими кореспонденціями, воно несе в собі вічний, або духовний сенс, який без науки про кореспонденції неможливо зрозуміти, у вічному сенсі кореспонденцій, пише Сведенборг («Небесна доктрина», 26), існують численні таємниці. Тож люди, що поглузували з книг, в яких пророки зібрали Слово Боже, перебували в тому невіданні, в якому на цьому світі перебувають ті, хто нічогісінько не тямить у науці й глузує з її положень. Знати кореспонденції Слова Божого з небесами, знати кореспонденції, що існують між видимими й вагомими речами земного світу та невидимими й невагомими речами духовного світу — це означає «мати небеса в своєму розумі». Всі предмети, створені Господом, неодмінно несуть у собі прихований сенс, як про це сказано в таких знаменитих словах Ісаї: «І земля є одежею». Цей загадковий зв’язок між найменшими часточками матерії і небесами Сведенборг називає небесною таємницею. Його трактат про «небесні таємниці», в якому пояснено кореспонденції, або взаємини між природним та духовним, що, за твердженням Якоба Бема, повинні дати писемний вираз усякої речі, складається з шести томів і тринадцяти тисяч заповітів. «Це чудове осягнення кореспонденцій, яке Божа благодать допомогла зробити Сведенборгові, - писав один з його послідовників, — приховує в собі таємницю того зацікавлення, яке викликають його твори». Згідно з цим тлумачем, тут усе походить з неба й усе повертається до неба. Твори пророка — величні і ясні: він говорить на небесах, а його чути на Землі; одну його фразу можна було б розгорнути в цілий том. І послідовник цитує з тисяч фраз одну: «Царство небесне, — пише Сведенборг («Небесні таємниці») — це царство спонук. Дійство відбувається на небі, звідти переноситься на цей світ і поступово переходить до дуже дрібних часточок землі; земні впливи, будучи зв’язані зі своїми небесними спонуками, свідчать, що все в них взаємопов’язане й значуще. Людина — засіб зв’язку природного й духовного». Тож ангельські духи знають переважно кореспонденції, які пов’язують з небом кожну земну річ, і розуміють потаємний сенс пророчих слів, що свідчать про круговий рух. Отже, для цих духів усе на цьому світі має своє значення. Найменша квітка — це думка, життя, яке відповідає кільком рисочкам Всевишнього, якого вони постійно відчувають. Перелюбство й розпуста, описані пророками в Святому письмі й часто спотворені так званими письменниками, означають для них стан душ, які на цьому світі вперто отруюються земною любов’ю й таким чином підтримують свій розрив з небом. Хмари являють собою запону, в яку загортається Бог. Смолоскипи, заповітний хліб, коні й вершники, розпусниці, коштовності — все це в Святому письмі має для них чарівливе значення й розкриває майбутнє земних фактів у їхніх взаєминах з небом. Усі можуть осягнути правду Об’явлень святого Йоанна, яку пізніше довела й матеріально підтвердила гуманітарна наука, таких, як оте, що, за словами Сведенборга, є головною суттю багатьох гуманітарних наук: «І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули». (Об’явлення св. Йоанна Богослова, XXI, І.) «Бони знають Божі вечері, на яких їдять тіло царів, тіла всіх вільних та рабів і на яку скликає всіх ангел, що на осонні стоїть». (Об’явл., XIX, 11 — 18) «І бачать вони крилату жінку, вдягнену в сонячні шати, і завжди озброєного чоловіка». (Об’явл.) Кінь з апокаліпсису, — твердить Сведенборг, — видимий образ людського розуму, осідланий смертю, бо він несе в собі руйнівне начало. Зрештою вони впізнають народи, сховані у формі, яка необізнаним здається фантастичною. Коли людина схильна прийняти пророче навіювання кореспонденцій, воно розбуджує в ній дух Слова Божого; тоді людина розуміє, що творення — це тільки перетворення; Слово Боже оживляє її розум і викликає в неї страшенну спрагу до правди, яку можна погамувати лише на небі. Людина осягає, залежно від ступеня своєї внутрішньої досконалості, силу ангельських духів і, спрямовувана бажанням, що є менш недовершеним станом невідродженої духом людини, йде до надії, яка відкриває перед нею світ духів, потім вона приходить до молитви, що дає їй ключ до небес. Якому створінню не хотілося б бути гідним увійти в сферу розуму, що потайки живе любов’ю або мудрістю? На цьому світі впродовж свого життя ці духи лишаються чистими; вони не бачать, не думають і не говорять, як інші люди. Існують дві здатності сприйняття: одна внутрішня, друга зовнішня. Дух доходить до суті чисел, оволодіває ними повністю й знає їхнє значення. Він розпоряджається рухом і переноситься скрізь завдяки своїй всюдисущності. «Ангел, — за словами шведського пророка, — присутній в іншому ангелі, коли він цього хоче» («Ангельська мудрість»), бо він володіє даром відділятися від свого тіла й бачить небеса, як їх бачили пророки й сам Сведенборг. «У цьому стані, - писав він («Справжня релігія», 136), — дух людський переноситься з одного місця в інше, а тіло лишається в попередньому стані, в якому я перебував упродовж двадцяти шести років». Тож ми повинні добре розуміти біблійні слова, де говориться: «Мене забрав з собою дух». Ангельська мудрість у людській мудрості є тим, чим є численні сили природи в її дійстві. Все оживає, рухається й існує в духові, бо він міститься в Богові, це підтверджує такі слова святого Павла: «Ми живемо, діємо й містимося в Богові». Земля не ставить перед духом жодної перешкоди, так само, як у Слові Божому нема для нього жодної неясності. Божественність духа дозволяє йому зрозуміти Божу думку, сховану в словах, так само, як дух, що живе своїм внутрішнім світом, розуміє потаємний сенс, який приховують у собі всі речі нашого світу. Наука — мова поцейбічного світу, а любов — мова духовного світу. Тож людина більше описує, ніж пояснює, а ангельський дух усе бачить і розуміє. Наука засмучує людину, а любов підносить ангела. Наука ще шукає, а любов уже знайшла. Людина судить про природу, виходячи із своїх взаємин з нею, а ангельський дух судить про природу, виходячи із своїх взаємин з небом. Зрештою все на світі розмовляє з духами. Духи є в загадці гармонії творення; вони взаємодіють з духом звуків, з духом кольорів, з духом рослин; вони можуть розпитувати мінерал, а мінерал відповідає на їхні запитання. Що таке для них науки й скарби землі, коли вони в будь-яку мить охоплюють їх своїм поглядом, і хіба світи, про які так побиваються люди, не є для духів тією останньою приступкою, з якої вони невдовзі полинуть до Бога? Небесна любов і небесна мудрість дають про себе знати у них ореолом, що їх оточує і що його бачать тільки обранці. їхня невинність, що є зовнішньою формою невинності дітей, знає таке, чого зовсім не знають діти: вони невинні й кмітливі. «А невинність небес, — пише Сведенборг, — справляє таке враження на душу, що ті, кого вона любить, ціле своє життя зберігають до неї глибоке почуття захоплення, яке я теж відчув. Мабуть, досить, — ще писав він, — мати бодай крихітку здатності сприймати, що назавжди змінитися, бажати вирушити до неба й таким чином увійти у сферу Надії». Його доктрину про одруження можна викласти кількома словами: «Господь узяв красу, вишуканість життя чоловіка й переніс їх у жінку. Коли чоловік роз’єдн