Невже Голос пробивається через гортань Тварини тільки для того, щоб його почули? Хіба Рука виводить літери на фризах у залі, де глумиться над людьми Суд? Чи очі освітлюють королеві сон? Чи пророк приходить розтлумачувати сновидіння? Чи небіжчик, воскресши в пам’яті людській, встає в тих осяйних краях, де оживають його властивості? Чи Дух розчавлює Матерію біля підніжжя містичної драбини Семи Духовних світів, поставлених один на одного в просторі, світів, які виявляють себе у вигляді осяйних хвиль, що водоспадом котяться на східці небесної Паперті? Хоч би яке глибоке було внутрішнє Одкровення, хоч би яке очевидне було зовнішнє Одкровення, наступного дня Валаам сумнівається у своїй віслючці й у самому собі. Валтасар і Фараон коментують Слово Боже вустами двох ясновидців — Мойсея й Данила. Дух приходить, підносить людину над землею, несе її над морями, розверзає перед нею дно, показує їй зниклі поріддя, оживляє перед її очима висхлі кістки, що своїм порохом вкривають величезну долину: апостол пише апокаліпсис! Через двадцять століть гуманітарна наука підтвердить слова апостола й визнає змальовані ним картини за аксіоми. І дарма, що маса й далі живе, як вона жила вчора, як вона жила під час першої олімпіади, як вона жила наступного дня після сотворіння світу або напередодні великої катастрофи. Сумнів усе покриває своїми хвилями. Ті самі хвилі б’ють у тому самому ритмі по людському граніту, що править за береги океану розуму. Спитавши себе, чи вона побачила те, що явилось перед її зором, чи розчула виголошені слова, чи факт був фактом, чи ідея була ідеєю, людина знову живе своїм звичним життям, думає про свої справи, кориться сам не знаю якому лакеєві, що супроводжує Смерть, Забуття, яке своїм чорним покривалом затягує давнє людство, про котре в нових поколінь не лишається жодного спогаду. Людина не перестає йти, крокувати, вегетативно проростати аж до того дня, коли сокира Лісоруба зітне її. Якщо ця сила течії, цей великий натиск гірських вод стануть на заваді всякому поступові, то вони, безперечно, відвернуть і смерть. Духи, підготовлені до віри посеред вищих істот, помітять лише містичну драбину Якова.
Вислухавши слова відповіді, якими Серафіта змалювала божественні простори, слова, що нагадували мелодійний орган, який сповнює церкву своєю музикою й розкриває музичний всесвіт, сягаючи своїми гучними звуками до найнедосяжніших склепінь, звуками, що міняться, мов світло, в найлегших квітах капітелей, Вільфрід повернувся додому, нажаханий тим, що він побачив світ у руїнах, а на цих руїнах — невідоме сяйво, яке випромінюють руки цієї дівчини. Наступного дня він знову думав про це, але страх у нього вже розвіявся; він не почував себе ні розбитим, ні якимсь зміненим; його пристрасті, його думки знову освіжилися й посвітліли. Вільфрід пішов обідати до пана Бекера й застав його за «Трактатом про чари», ш;о його той гортав з самісінького ранку, бажаючи заспокоїти свого гостя. З дитячою старанністю пастор позагинав сторінки, на яких Йоган Вір наводив незаперечні докази, що доводили імовірність подій, які вони спостерігали вчора ввечері; адже для лікарів ідея — це подія, хоч найбільші події навряд чи є для них ідеєю. Після п’ятої чашки чаю загадковий вечір уже здавався цим двом філософам природним. Небесна правда стала для них більш-менш сильним і піддатливим для осягнення розумом. Серафіта видалася їм велемовною дівчиною; вони мусили віддати належне її чарівливому голосу, спокусливій вроді, чарівним рухам, усім тим ораторським засобам, використовуючи які актор укладає у фразу цілий світ почуттів і думок, у той час, як насправді ця фраза часто буває вульгарною.
— Та що там казати! — мовив пастор, скривившись і намащуючи солоним маслом свою тартинку. — Останнє слово цих гарних загадок — на глибині шести футів під землею.
— Проте я не розумію, — сказав Вільфрід, солодячи свій чай, — звідки сімнадцятирічна дівчина може знати стільки речей, адже її розповідь була така ґрунтовна.
— А ви прочитайте історію про юного італійця, — відповів пастор, — який у дванадцять років розмовляв сорока двома мовами, стародавніми й сучасними, а також історію про того ченця, який за допомогою нюху розгадував думки! У трактаті Йогана Віра та в дюжині інших трактатів, що їх я дам вам прочитати, ви знайдете тисячі доказів цього.