Порожні очі Мори набирали кольору, як передгрозове небо, й вода навколо ставала дедалі темнішою та холоднішою. Вен повернувся, схопив Альрауне за плечі й пригорнув до себе так міцно, що почув, як хрупнули її кістки.
— Біжи звідси, — прошепотів він, — воля. Жити варто заради волі — волі вирішувати, хто ти й що ти. Ким ти був, і ким ти станеш. Як ти житимеш і за що помреш. Поки ти можеш вирішувати сама — залишаєшся людиною.
Потужна хвиля ледь не збила його з ніг. Всім тілом Вен відчував, як тремтить Альрауне, яке сум’яття панує в її думках. Він до болю в грудях, до запаморочення вдихнув квітковий запах її волосся і відкинув дівчину в бік коридору.
— Біжи, — крикнув він, виштовхуючи з рукава тонку, гостру голку. — Метелик гарніший в польоті!
Вен ухилився від солоного кулака хвилі, що летів йому в обличчя, й кинувся вперед, пальцями викидаючи крицеву голку. Бічним зором він помітив, як майнула в смузі світла куртка барви дерева й брунатно-червоний сполох волосся, неначе метелик Лігея змахнула плямистим крилом і зникла в темряві коридору.
— Повернися, ти!.. — закричала Мора. Водяний потік змією кинувся вслід дівчині, але нова голка розсікла його надвоє, перетворила на синю калюжку.
— Альрауне, — прошепотів Вен, виймаючи нову голку, — її звуть Альрауне.
Наступний удар збив його з ніг, втиснув у стіну. Але майстер не збирався здаватися так просто. Він уперше боровся не за себе, а за щось більше. І воно було того варте.
Альрауне не озиралася доти, поки не опинилася на повітрі. Притулилась до стіни, обхопила себе руками, чи то намагаючись зігрітися, чи зберегти спогади про те, як Вен обійняв її. Слова майстра ще звучали в її голові, яскравішали з кожним ударом серця. Зненацька в спогади вплив інший — деренчливий голос майстра Томасона. «Якщо хтось платить за твоє життя своїм, виходить, тобі потрібно жити за двох», — саме це він сказав, коли у дверях зали з’явилися охоронці. Ці слова були останніми, які вона чула. Альрауне потерла обличчя й помітила, що руки в неї стали мокрими. Здивовано підняла голову, але на небі, що вже світлішало, не було й хмарини. У кутиках очей защипало, світ почав розпливатися перед очима.
Піщана дівчина плакала так само, як плачуть справжні.
