Місто тонуло в тумані. Блідий серпанок огортав усе навколо, перетворюючи знайомі вулиці на загадкові, сповнені зачарування та невідомої небезпеки переходи. Захисний купол над містом утримував живлющу вологу, не дозволяючи малесеньким краплям залишати небо Ормрона та зрошувати піски за стіною. На другий рік навчання в гакко Майїна мама, що викладала основи магії землі, повела своїх учнів на екскурсію в пустелю. Величезні бархани, безкраї піски й палюче сонце вразили дівчинку. Побачене за міськими стінами кардинально відрізнялося від світу, в якому Майя жила. Тоді вона запитала в мами — чому маги не перетворять пустелю на такий само квітучий сад, як Ормрон? Але Аміна Політріс лише посміхнулася у відповідь і сказала, що Майя сама зрозуміє це, коли виросте. Тепер, за кілька років, Майя знала, що маги намагаються по можливості не втручатися в природний плин життя. Сили стихій, що лежать в основі всього сущого, створили дуже гармонійну систему, і маги, котрі беруть свою силу в стихій, намагаються не гнівити своїх заступників без крайньої потреби. Зараз, щоправда, навіть малі учні знають, що стихії позбавлені розумного та емоційного начал — відповідно, їм далекі як гнів, так і радість, але навіть освічені маги бувають марновірними.
Поки Майя добігла до дверей гакко, туман почав спадати. На вулицях з’явилися перші пішоходи.
У коридорах школи було ще тихо, Майя прийшла на десять хвилин раніше призначеного терміну. За кілька хвилин з’явився Нел, порушив тишу, яка панувала в школі, голосним вітанням:
— Здрастуйте, леді Майє!
Дівчина цитькнула на напарника, кивнула в бік дверей.
— Чого там? — не зорієнтувався Нел.
— У дато Гая зараз інша п’ятірка. Не галасуй так — вони ж про справу говорять.
Нел слухняно замовк і сів у крісло поруч із дівчиною. Незабаром на іншому кінці коридору з’явилася Тара. За нею, щосили позіхаючи, плентався Грей.
— Ти зуміла його притягти? — голосним шепотом здивувалася Майя. — Ну, ти даєш!
— У мене дар переконання, — гмикнула Тара, прихиляючись до стіни. Грей сумно похитав головою, витираючи мокре волосся. Даром переконання Тари цього разу виявилась карафка води, вилита на голову хлопцю, коли у відповідь на її «вставай мерщій!» Грей просто перевернувся на інший бік. Дарма він учора не замкнув кімнату на ключ.
Дарт підійшов до кабінету рівно до пів на сьому. Вчора, після тренувальних боїв, він отримав прочухана від Шеїчі. Звичайно, прочуханом у повному розумінні слова це назвати не можна було — сото лише прошелестів: «Гарний та-вей уважний до своїх підопічних», — і вийшов, але Дарт витлумачив в це по-своєму: якщо він не стане «гарним» та-вей, вільне життя йому не світить.
Тому, підходячи до кабінету, Дарт сухо привітався зі своєю командою. Майя почервоніла й щось відповіла, Нел невиразно пробурчав чи то вітання, чи лайку, Грей неуважно кивнув, Тара привіталась, але все це Дарта вже мало хвилювало. Двері розчинилися, кабінет полишила попередня п’ятірка, і гучний голос дато Гая попросив учнів увійти.
Кабінет Гая був знайомий кожному послушникові гакко Ормрон. Сюди приводили забіяк, щоб влаштувати їм рознос — Нел і Тара не раз стояли перед величезним дубовим столом, колупаючи носком черевика пухнастий килим. Сюди ж приходили учні зі своїми малими й великими проблемами, скаргами чи запитаннями. Тут, у зручному шкіряному кріслі, завжди можна було отримати слушну пораду або й просто посидіти, милуючись дивовижними речами на столі в дато — пісочним годинником, підставка якого була прикрашена митецьким різьбленням, кришталевою кулею з блискавками, що спалахували всередині, підставкою під пера й чорнильницею з чорного каменю, шкіряними теками й сувоями з атласними стрічками. За спиною грандмайстра висіла величезна карта світу — від Завіси на півдні до незвіданих земель на півночі.
Майя вважала кабінет дато Гая найзатишнішою кімнатою в школі. Тільки тут стіни були оббиті деревом — за звичаєм Гаєвої батьківщини, однієї з північних країн, де літо триває лише три місяці, а сніг огортає землю теплою ковдрою.
— Ви чудово показали себе вчора, — почав Гай посміхаючись. — Дехто, щоправда, полінувався продемонструвати себе у всій красі та завадили товаришам зробити це, але все одно я вами пишаюся. Тепер перейдемо до справи.
Гай подав Дартові, який найближче за всіх стояв до столу грандмайстра, тоненьку теку.
— Це справи третьої команди минулого року. Команда не найдужча, але із завданнями справлялися непогано. Тиждень тому я послав їх супроводити обоз із медикаментами з Калеї в Тріас. Це маленьке шахтарське містечко в горах, недалеко від кордону з Мібоко. Дорога займає три дні за сухої погоди й понад тиждень у сезон дощів. У Тріас обоз прибув, їхній старший зв’язався із сото Андроніусом, повідомив, що завдання виконано. Андроніус звелів п’ятірці повертатися. Більше їх ніхто не бачив. Сото, природно, вирушив сам на пошуки учнів, але зараз він терміново потрібен мені тут, тому я відкликав його. Вирушайте в Калею через портал. Там зустрінетеся з Андроніусом, він розповість вам все, що йому відомо, і повернеться в Ормрон. Ваше завдання — знайти зниклу команду й з’ясувати, що трапилося з нею.