— Це місто що — кит проковтнув? — поцікавився Нел, затуляючи носа рукавом.
— А потім, видно, зригнув, — глибокодумно докинув Грей.
На місто спускалися сутінки — давалася взнаки різниця в часі.
Тара почала пробиватися крізь юрбу, намагаючись не втрачати з поля зору молодого майстра.
Дарт був у Калеї тричі, й щоразу його шлях так чи інакше пролягав через таверну «Синій ліс» — непоказний будиночок на околиці торговельного району. Таверна не користувалася популярністю ані в туристів, ані в контрабандистів, що робило її тихим і спокійним місцем, ідеальним для відпочинку мандрівця, котрий поспішає у своїх справах. Власник таверни не посилав хлопчиська-закликача на площу до храму, не давав оголошень у газети й взагалі уникав непотрібної реклами: заклад тримався на постійних клієнтах — магах, пілігримах і прочанах. Гідний і тихий контингент — ніяких поламаних меблів, бійок та галасливих гулянок. Але перш ніж поринути в ідилію, слід було перетнути головну площу, де завжди юрмився люд, центральні вулиці, переповнені візками, возами й каретами, проминути східний базар, від якого за милю тхнуло спеціями та прянощами, й розвідні мости. Потім дійти майже до порту й звернути на крихітну вулицю, обабіч якої туляться робітничі халупи. За два квартали вулиця впиралась якраз у таверну «Синій ліс».
Самотою Дарт здолав би цю відстань за годину, але четверо безглуздих джун-вей, котрі вперше за роки навчання полишили пустелю, могли розтягти цей час удвічі, а то й утричі. Молодий майстер то пришвидшував крок, то сповільнював його, подумки чортихаючись на всі заставки. Якщо команда не застане Андроніуса в таверні, завдання можна вважати проваленим!
Хоч як Майя старалася, встигати за Тарою не вдавалось. Дівчину раз у раз відволікали дивовижні речі, розкладені на ятках, або продавці, які хапали за руки та одяг із криком: «Красуне, не відпущу, поки не купиш, поглянь, які дивовижні стрічки — просто до твоїх прекрасних очей!» — або: «Куди квапишся, білява? Ось приміряй дивовижні чобітки на стрункі ніжки!» Тарі досить було одного погляду, щоб відсторонити липучих торговців, і одного поруху рукою для надто настирливих. Майя ж, то боячись скривдити кого-небудь, то щиро задивляючись на чудові тканини й прикраси, безнадійно відставала.
До робітничих районів мандрівці дійшли, коли вже остаточно смеркло. Вулиці в цій частині міста не освітлювались — у похмурих завулках стояла пітьма, тьмяне світло у вікнах будинків не розсіювало її, а відтіняло — на тлі каламутних кволих джерел цього світла темрява здавалося ще густішою і страхітливішою.
Ще на базарі, щоб прискорити рух групи, Нел схопив Майю за руку. Тоді вона спробувала вирватися з дужих пальців напівдемона, але тепер навіть раділа з того, що Нелова рука м’яко зігріває змерзлу долоню.
Попри хлопцеву підтримку, Майя чутливо дослухалася до гучного відлуння кроків у вечірній тиші. На хвилину їй здалося, що до тупоту п’яти пар ніг додається тихий, ледь чутний шерех. Дівчина зосередилася на дивному звукові та з розгону налетіла на завмерлу посеред дороги Тару.
— Обережніше, подружко! — з голосним смішком кинула чорнявка, легко обіймаючи Майю за плечі. Очі в дівчини мало не вилізли з орбіт: вона зовсім розгубилася від такого поводження напарниці й уже вирішила поцікавитися, об що та вдарилася головою, коли почувся ледь чутний шепіт Тари:
— За нами стежать. Вдавай, що не помітила, — і відразу, відповідаючи на невисловлене запитання, додала: — Дарт і Грей у курсі.
— Ой, пробач, тут так темно, зовсім нічого не бачу! — поквапливо відповіла Майя.
Одночасно з цим дівчині спала доволі неприємна думка: «Чому це вона так легко майстра на ймення зве? Невже між ними щось є?»
— Ти що, здуріла? — прогримів у нічному повітрі здивований голос Нела. Хлопець підозріливо витріщався на руку Тари, якою та обіймала Майю за плечі.
— Розслабся, зовсім я не чіпляюсь до твоєї подружки! — розсміялася Тара, непомітно наступаючи Нелові на ногу.
— Та що взагалі… — почав той, але дівчина швидко прошепотіла йому щось на вухо, теж легенько обіймаючи за шию. Природно, щойно Нел усвідомив сказане Тарою, як спробував озирнутися — але крицеві обійми дівчини не дозволили навіть поворухнутись.
— Агов, припиніть обійматися! — долучилась до гри Майя, прискорюючи крок, щоб наздогнати Дарта з Греєм.
— Чорт, я спіткнувся! — Грей звалився на землю поруч із найяскравше освітленим вікном. У будинку, зважаючи на все, була вечірка: вибухи п’яного сміху раз у раз порушували нічну тишу.