— Привіт! Розкішна сукня!
Так кричати просто у вухо Майї могла тільки одна людина — Віра. Висока, тонка, схожа на ламану лінію, Віра була найкращою подругою Майї з першого дня в гакко.
— Привіт. Вигляд маєш незрівнянний!
Віра порожевіла від компліменту у відповідь, покрутилась навколо власної осі, демонструючи темно-зелені штани й короткий обтяглий топ.
— Маман хотіла натягти на мене святкове кімоно, уявляєш? На мене — кімоно! Та я в ньому як ціпок, загорнутий у напинало. Але ж ти знаєш маман — така конформістка, — Віра закотила очі й присіла в реверансі, вдаючи Уліну Реко — викладачку предметної магії металу Байді та за сумісництвом її маму.
— І що ж ти зробила?
— Як що? Загорнулася в кімоно, як належить, а вниз надягла ось це. Мама в дім, я за ріг, кімоно в сміттєвий бак — і ось я серед вас!
— У сміттєвий бак? Але як же…
— Та що йому зробиться, — відмахнулася подружка. — Слухай, як класно було б потрапити в одну п’ятірку! — Віра негайно змінила тему розмови, що, варто зазначити, траплялося з нею доволі часто.
— Так, було б здорово. І та-вей Дарта туди так само… — Майя трішки почервоніла.
— Ой, знову ця романтична маячня. І слухати не хочу. Як із ним працювати можна — не уявляю. Він же — морожена риба!
— Сама ти морожена риба! Він просто дуже стриманий і чемний, — образилася за свого кумира закохана дівчинка.
— Він? Чемний? Три ха-ха! Та він просто самозакоханий дурень, який не бачить нічого, крім себе, любого. Ой, добре, не хочу сваритися, встигнемо ще. Ми не спізнюємося?
Суперечки про особистість Дарта точилися в подружок уже не раз. Насправді Майю навіть тішило те, що Віра — не одна з шанувальниць молодого майстра. Інакше в дружні стосунки між дівчатами закралися б ревнощі, яким до снаги зруйнувати найміцніші зв’язки.
Величезний комплекс гакко підносився в центрі Ормрона, мов гірський хребет, поблискуючи п’ятьма вершинами. На сході здіймалася зелена прямокутна вежа Цин-ді, прикрашена фігуркою дракона. У цьому будинку навчалися чарівники, що спеціалізувались на магії елемента дерева. На заході круглястий білий купол із зображенням тигра ховав магів металу Бай-ді, здатних наділяти прості речі магічними властивостями. Зараз там щосили кипіла робота — після вручення нашивок кожен учень мав отримати в подарунок від свого сото магічну річ. Це могла бути зброя, прикраса, тварина — що завгодно. У кожному разі, учневі цей подарунок мав придатися не раз. Трикутний шпиль вогню Чи-ді, яскраво-червоний, палав у вранішньому світлі. То був притулок магів, спеціалізація котрих — бій. Закляття для атак, тренування тіла й духу, бою на мечах, стрільба — ось чим займалися в будівлі під шпилем, увінчаним фігуркою червоного птаха. Четверта вершина — темно-синя сфера, встановлена на спині чорної черепахи, — обитель магів води Хей-ді. Тих, хто присвятив життя вивченню однієї з найзагадковіших стихій. Подейкували, що в цій будівлі займалися не лише телепатією, ясновидінням і астральними проекціями, а й некромантією. У північній частині школи завжди було холодніше, коридори там здавалися темнішими, аудиторії вужчими, а звук голосу — надто гучним і живим для такого місця.
Квадратову споруду у центрі вінчав жовтий куб, символ землі — Хуан-ді, на якому виблискував у променях сонця єдиноріг. Тут проходили заняття нітто-хей, а на верхніх поверхах працювали маги землі — готували лікувальне зілля, створювали нові заклинання, вивчали трави й коріння. Від цього в будівлі школи завжди приємно пахло то корицею, то бергамотом, а то й ваніллю.
Сьогодні ворота школи були прикрашені яскравими квітами. Ледь чутно дзенькали на вітрі дзвіночки, гомоніли водограї, співали птахи, обабіч вимощеної камінням доріжки горіли ароматичні свічки. Біля входу юрмилися нітто-хей, яким належало складати іспит наступного року. Наступної весни хтось із них ітиме цією ось дорогою до своєї жовтої нашивки.
Майя з Вірою увійшли до мармурового холу, а звідтіля — у Велику залу. Свою назву вона отримала не випадково — це дійсно була величезна зала; ряди крісел спускалися донизу, туди, де розташовувалась овальна сцена, на якій нині розставили столи з рівними рядами жовтих і білих нашивок.
Майя та Віра зайняли місця ближче до сцени. Зала поступово заповнювалась. Особливо запопадливих матусь, котрі жадали побачити, як синові чи доньці вручать нашивку, двоє та-вей затримували на вході. Сьогодні діти починали самостійне життя, і все, що мало бути сказане за цими дверима, призначалося тільки їм, а не батькам.