— Не досить кому? — голос учня дзвенів від напруги, хоч той і говорив набагато тихіше, ніж наставник.
— Тобі не досить, дурню! Коли я сказав, що твоє навчання не скінчено — виходить, його не скінчено! Завтра ти отримаєш свою команду й працюватимеш із четвіркою джун-вей доти, поки я не вирішу, що цього досить, зрозумів?
— Я та четверо шмаркатих дітлахів? Не пам’ятаю, щоб я збирався вчитися на няньку.
— О ні, школяре, не ти й четверо шмаркатих дітлахів. А досвідчений сото й п’ятеро шмаркатих дітлахів! І ти погано зрозумів мене — це було не прохання, це — наказ. А тепер забирайся з-перед очей, щоб і духу твого тут до вручення нашивок не було!
Ніхто раніше не розмовляв із Дартом у такому тоні. У нього навіть майнула думка потай залишити Ормрон, але все-таки по тривалих роздумах змушений був погодитися з грандмайстром. У гакко Дарта привела конкретна мета. І якщо для того аби досягти цієї мети, потрібно впокорити гординю, молодий майстер готовий до цього.
Вручення білих нашивок закінчилося. Сото Олія взялася до жовтих.
Та-вей уважно спостерігали за тим, як сценою крокували підлітки — багато хто вже знав членів своїх майбутніх команд, тож ці тепер поглядали на підлеглих ледь не з батьківською любов’ю. Дарта все це мало хвилювало — він навіть не глянув на теки з особовими справами чотирьох дітлахів, яким не пощастило потрапити в його команду. У тім, що нещасним не поталанило, він не сумнівався. Закінчити роботу в п’ятірці можна у два способи. Найпростіший — виконувати всі доручення сото, звітувати про виконану роботу й чекати, поки високий майстер вирішить, що його підопічні отримали достатньо досвіду, аби перейти на наступний рівень. Інший спосіб — виконати триста завдань. Після такої кількості вдалих місій та-вей та його команда можуть просити підвищення в обхід свого сото. Дарт не сумнівався — Гай дуже ретельно вибиратиме високого майстра для його п’ятірки. І навряд чи це буде людина, з якою просто домовитися. Отже, команді Дарта належало виконати три сотні завдань і не менше!
Юнакові здавалося, що дато Гай хоче від нього чогось конкретного, що йдеться про певний урок, про певне вміння, якого в молодого майстра поки що нема. І як тільки Дарт засвоїть цей урок, буде готовий до виконання своєї місії. Тієї, котра привела його в гакко Ормрон.
Майя ще витала в хмарах, коли Олія вимовила її ім’я. Якби не турботлива подруга, дівчинка проґавила б головну подію дня. Вона не відразу зміркувала, хто й навіщо вирвав її з полону мрій за допомогою відчутного стусана в гомілку, але Віра виразно кивнула головою у бік сцени, й усі сторонні думки вивітрилися з голови Майї. Втім, вивітрилися не тільки сторонні думки — пізніше Майя не могла згадати, як сходила на сцену, як вузька смужка жовтої тканини опинилася на її передпліччі, як гранд-майстер Гай потис їй руку й що він при цьому говорив; єдине, що лишилося в пам’яті, — відчуття посмішки, настільки широкої, що боліли щоки. Зігнати її з обличчя ніяк не вдавалося — м’язи наче зсудомило. Чи це та величезна хвиля радості, що затопила дівчинку, коли зі сцени пролунало ім’я Дарта Велоні, повернулася ще раз, аби остаточно втопити у своїх водах приголомшену Майю?
Так чи інакше, отямилася вона вже в кріслі. Вручення нашивок тривало. На сцену по черзі зійшли близнючки Рамінагі — щоправда, замість Ганни піднялася Ліку (вони вкотре помінялися місцями), але Гая обдурити не вдалося. Потім за нашивкою піднялася Віра, брати Своч, Феліція Томна — найвродливіша дівчинка випуску, котра, як на зло, чудово знала про свою красу, та хлопці з паралельного потоку, не знайомі Майї. Наступним знайомим ім’ям стало ім’я Тари Чейн — варто було Олії вимовити його, залою пролинув легкий шепіт — багато хто ще й досі не вірив, що ця нездара отримає нашивку. Усі знали, що її тримають у гакко тільки з поваги до Гая, котрому вона доводиться далекою родичкою. Останнім у списку, як завжди, був Грей Ясмин. Щойно вічний «запізнений» зійшов на сцену, Гай щиро здивувався: «Дивно навіть не те, що ти встиг до закриття, а те, що ти взагалі знайшов сюди дорогу!» — в залі засміялися, та хлопець нітрохи не зніяковів: «Та я просто тут проходив. Дай, думаю, зазирну — може, хто зрадіє…» Гай тільки похитав головою — змагатися в дотепності з цим дивним хлопцем йому не хотілося.