— Що це? — Майя відпустила рукав Дарта.
— Присутність Ламії створювала в цьому місці дисбаланс стихії. Одні елементи переважали над іншими. З огляду на те, що це місце в лісі, думаю, вогонь гнітив дерево. І тільки він зник…
— Дерево переродилося, — закінчив фразу та-вея Грей.
— Переродилося в що?
— В елементала.
У тріщинах з’явилися зелені пагони, з діри підносилася маса гілок і листя. Величезна гілка потягнулася до дітей — ті кинулися врізнобіч. Незліченні мацаки елементала заснували підлогою.
Грей зробив крок уперед, завершуючи закляття. Два темно-зелені промені вирвалися з долонь у хлопця, перетворюючись у повітрі на магічні тенета.
— Я так і знав, що цим усе скінчиться. Ішла б ти звідси…
— А ти? — скинулася Тара.
— А я поки звіринку потримаю.
Водяні тенета не дозволяли елементалу рухатися. Дух стихії ревів і смикався, намагаючись звільнитися.
— Знайшовся мені герой, — посміхнулася Тара, стаючи поруч із чарівником. — Пригадую, за мною борг…
— Потім грішми віддаси, — проскрипів Грей. Контролювати тенета ставало дедалі важче.
— Буде якесь потім?
— Ми тебе не залишимо!
Дівчата знову говорили одночасно.
— Вп’ятьох, звичайно, веселіше. Думаєте, нам на небесах за оптове прибуття знижку зроблять? — Грей ледве тримався на ногах.
— Відпускай, — скомандував Дарт. — Ти не втримаєш.
— Справді. Ну, не хочете — як хочете.
Тенета розсипалася на міріади крихітних магічних згустків. Елементал заревів, передчуваючи довгоочікувану волю. Від зеленої гори потяглися сотні тонких, міцних пагонів і цілеспрямовано поповзли до дітей.
— Цей якийсь розумний, — з подивом зауважив Нел, потираючи забите плече — одна з гілок до нього все-таки дотяглася.
— Він цілком сформований. Бачить нас, чує, відчуває магію — повний комплект. Майє, тримайся позаду! — гукнув Дарт у бік дівчини.
Чарівниця з жахом дивилася на зеленого монстра в центрі зали. Хижо шаруділо листя, під ударами Тариних мечів галуззя жалібно рипіло. Крихітні друзки розліталися навсібіч, осипаючись на підлогу, але на місці відрубаних паростків відразу з’являлися інші.
— Його взагалі вбити можна? — Нел ухилився від гострої гілки, що прагла поцілити йому межи очі.
— Можна, — Дарт рапірою відмахувався від гострих пагонів — але хіба невеличкою шпагою вб’єш дерево? Ліс дерев? — Та сама точка ззаду. Тільки цей до неї підійти не дасть.
— Придумаємо що-небудь!
Але поки нічого не придумувалося. Четверо зайняли глуху оборону. Усе, що вони могли, — це відбивати удари супротивника, поки вистачить сили. Але що буде потім?
Сильний удар збив Тару з ніг. Дівчина пролетіла кілька метрів кам’яною підлогою, але відразу схопилася на ноги. Грей на секунду відволікся від закляття хуодечіу й заплатив за це — крихітний пагін обхопив його руку й відразу, на очах, почав набухати, перетворюючись на дорослу, грубу гілку. Елементал підняв хлопця в повітря, мов пушинку, підніс до самої стелі й пожбурив униз. Грей сіпнувся й затих.
— Грею! — закричали одночасно Тара і Майя. Не звертаючи уваги на крик Дарта, Майя кинулася до русявого хлопця та спробувала відтягти його на безпечну відстань від елементала.
— Прикрий їх заклинанням! — закричав Нел.
— Із завершеним елементалом це не допоможе!
Намагаючись відволікти увагу монстра від дівчини, Дарт прокотився по підлозі просто до підніжжя зеленої гори. Сотні дрібних гострих шпичаків устромилися в його тіло. Майстер вилаявся.
— Чорт, він ще й стріляється! — частина заряду дісталася Нелу.
Майя відтягла Грея вбік і тепер оглядала розбиту голову чарівника. «Я не потрібна! Я нічим не можу йому допомогти!» — кричало щось усередині, але зараз у дівчини не було часу на крики внутрішнього голосу. Чарівниця відірвала широку смугу тканини від своєї сорочки та нашвидкуруч перев’язала Грею голову. Потрібно було привести його до тями, тоді хлопець сам би зміг себе вилікувати. «Хоч помщуся йому за той удар Дартові в щелепу!» — подумала дівчина, лупцюючи нещасного по щоках.
Тара, як могла, ухилялася від ударів монстра, але все-таки їй теж добре перепало. Діти були виснажені. Елементал наступав.