— Що це в нього таке велике й зелене спереду? — запитав Нел у Дарта, коли вони обидва сховалися від чергового залпу гострих шпичаків за зламаною колоною.
— Як-то що? — щиро здивувався Дарт. — Очі.
— Він бачить нас ними?
— Авжеж.
— А магію він чим відчуває?
— Усім тілом, — так само здивовано відповів майстер, намагаючись зміркувати, з якого дива Нела зацікавила анатомія елементалів.
Зі страшною силою удар гігантського мацака впав на уламок колони. І без того ненадійний щит розлетівся на шматки.
Нел відчув, як звична червона завіса заволікає свідомість. Але зараз він не опирався цьому. Дикий жах, який паралізував його єство в такі моменти, відступив.
— Я той, хто я є, — тихо сказав він сам собі. — І я можу це використати!
Хлопець озирнувся. Побачив зосереджене обличчя Тари, яка відмахувалась від гілок, Майю, що витирала кров із блідого обличчя Грея, Дарта, який читає закляття. Ці підлітки були його родиною, справжньою сім’єю. Вони прийняли його таким, який він є. І їхня віра в нього обов’язково допоможе йому впоратися зі своєю темною половиною. «Я зможу контролювати це! Заради них!» У голові хлопця дозрів план дій.
— Таро! — голосно гукнув Нел, намагаючись перекричати шум битви. — Він бачить тебе очима! Дивися!
Напівдемон кинувся вперед, не розбираючи дороги. Навколо хлопця немов з’явилася вогненно-червона аура, що обпалила вкритого заростями монстра.
Тара миттю зрозуміла, що Нел збирається робити. Дівчина голосно видихнула. «П’ять кроків по підлозі. Відштовхнутися. Два кроки по стіні. Розвернутися. Вдарити!» Елементал не встиг розгадати маневр хлопця. Той рухався надто швидко для звичайної людини. З голосним криком Нел вчепився руками в зелені випуклі півкулі. Крик хлопця злився з ревінням пораненого елементала.
Тара рвонула з місця. Їй здавалося, що час сповільнив хід, повітря завмерло й стало густим, як вода. Краєм ока дівчина бачила, як кілька гострих, мов піки, деревних гілок простромлюють беззахисне тіло Нела — але зараз нічим не могла йому допомогти. Щосили відштовхнулась від підлоги та вперлася ногами в стіну. Мацак завбільшки з віковий дуб, повільно ввійшов у мармурову підлогу там, де щойно стояла джун-вей, але вона вже перескочила на стіну. Непереборна сила притягання вабила дівчину-воїна до землі. Тара подалася вперед, щосили відштовхнулась від стіни. Від удару дерев’яного кулака в повітря піднявся пил. Тара злетіла вгору і вбік. Напружуючи м’язи, розвернулася в повітрі та опинилась просто над зеленим монстром. Лезо катани було спрямоване вниз — так, щоб увійти точно в пульсуючу точку на потилиці засліпленого духа стихій.
Дівчина звалилася вниз.
Потужний удар відкинув знівечене тіло Нела вбік. Майя закричала. Одночасно з цим почулося ревіння поваленого елементала. Тара скотилася по купі гілок, які недавно були живою істотою.
Нел лежав на візерунчастій підлозі. З величезних ран на грудях і животі в хлопця поштовхами витікала кров.
— Неле! Неле!
Майя стала навколішки біля хлопця та міцно схопила його за руку. Повітря з хрипінням виривалося з наскрізь пробитих легень напівдемона.
— Тара… Вона впоралася?
Майя кивнула, відчуваючи, як сльози біжать по щоках.
— Я не бачу її. Майже нічого не бачу…
До пораненого підбіг Дарт. Тара підвелася й почула тихий стогін. Схоже, Грей отямився.
Майя з надією дивилася на Дарта. Той оглянув Нелові рани й похитав головою. Таке зцілення було йому над силу.
— Тара впоралася, Неле. Все гаразд.
Майя притиснула забруднену кров’ю долоню хлопця до своєї щоки.
— Ми перемогли?
— Ми перемогли.
— Класно ми його! — Нел захекався. На зблідлих губах залишилися крапельки крові.
Тара допомогла Грею підвестися. Удвох вони дошкандибали до інших.
Майя схлипнула.
— Усе гаразд, — промовив хлопець. — Боляче трішки. Але людям буває боляче. Значить, я справді людина.
— Ти людина набагато більше за будь-кого, — тихо додав Дарт.
— Хоч раз ти мене похвалив, — Нел захекався ще дужче.
Тара пригорнулася до плеча Грея. Чарівник нічого не міг зробити, тільки міцно стис руку напарниці. Він відчув, як промокає сорочка там, де обличчя Тари торкається його плеча. Воїнові не пристало плакати, тому дівчина, як могла, приховувала сльози. Грей обережно провів рукою по короткому темному волоссю. Він більше нічого не міг для неї зробити.
— Так темно. Але я зміг! До кінця. Я переміг його… в собі.
Нел поворухнув рукою, котру Майя міцно притискала до обличчя.