Майстер скочив і заходився накручувати кола по лабораторії. Він ніколи не схвалював звички спочатку вплутуватися в бій, а потім з’ясовувати, за що воюємо. Схоже, перш ніж починати пошуки в Лусканії, варто було провести невеличке розслідування тут, в Ормроні.
Вен скінчив вивчення портрета, коли за вікном намітився світанок. Перші промені пронизували небокрай, котрий дедалі світлішав, і по ньому іноді пробігали веселкові хвилі — відбиття купола, що захищав Ормрон від великої пустелі. Мало хто звертав увагу на ці ранні ранкові шуми, пов’язані чи то з активністю завіси, чи з будовою купола. Але Вен не тільки помічав їх. Він бачив, як від року до року вони дужчають. Чи передвіщало це падіння Ормрона під владою вікових пісків, чи щось інше — Вен не знав, та це його й не турбувало. Особливо зараз. Запах таємниці й великого баришу. Майстер відчував його майже фізично. Вечірній страх змінило світанкове передчуття. Якщо Альрауне така важлива для Мори, потрібно дізнатися про дівчину якомога більше.
Насамперед слід було з’ясувати, яким чином Мориному скарбові вдалося втекти. Якщо дівка вміє проникати у свідомість людей, поводитися з магією чи ще щось, звичайній людині недоступне, — Вен мусив був про це дізнатися, перш ніж зіштовхнеться з Альрауне.
Ледь сонце піднялося над стіною, Вен подався в жовтий, центральний корпус. Тільки одна людина в Ормроні цікавилася всіма, знала тут все й про всіх — сото Олія, помічниця й секретар грандмайстра Гая, директора школи, але Олія була надто розумна, надто уважна й надто віддана своїй справі, щоб у неї легко було витягти інформацію. До того ж, вона ставилася до Вена аж ніяк не найкраще. Складно сказати, що більше її бентежило — сумнівні заняття, якими Вен заробляв на життя, чи його нешанобливе ставлення до школи й міста. На думку майстра, Олія просто надто довго працювала з учнями школи й дурнувата звичка контролювати й виправляти чужу поведінку стала частиною її натури.
Олії на місці не виявилося. Двері в кабінет грандмайстра були замкнені. Центральний хол корпусу Хуан-ді — зовсім порожній. Здивований Вен зійшов на другий поверх, але в широких коридорах не було ані лялечки. Нарешті Вен помітив трьох учениць, які збуджено перемовлялися біля вікна. За звичаєм перш ніж наблизитися до дівчат, Вен прислухався, намагаючись розібрати кожне слово.
— Так, уявляєш? Там був справжній елементал! Звичайно ж, майстер Дарт одним ударом його на м’ясо! — очі в учениці сяяли від захвату так, що, здавалося, кидали відблиски на її світле волосся.
— Ні, я чула, що це Нел. Хоча, звичайно, це дурниці. Як такий ідіот міг би зупинити елементала! Сто відсотків, це Дарт! Авжеж, сам він нічого не скаже, він же такий скромний! — підтримала подругу чорнявка, зворушливо червоніючи.
Вен посміхнувся. В одному із завдань йому довелося попрацювати з цим «наймолодшим і найкращим майстром школи». Скромний — останнє слово, яке спало б Венові на думку, якби він описував цю людину. Байдужий — так. Зарозумілий — вочевидь. Здібний — точно. Але скромний? Вен не любив працювати з кимось, і хоча співпраця з Дартом не була найкошмарнішим його спогадом про спільну роботу (юнак принаймні не був тупий мов пробка й не надто педантичний, щоб обурюватися через способи, з допомогою яких Вен наповнював свій гаманець), але все-таки той факт, що поки поруч із Веном був Дарт, Вена не помічала жодна дівчина — зовсім не лестив самооцінці останнього.
— Він повернув Кісімото, й усіх інших, це так круто… — почала перша, але її відразу перебила третя учасниця розмови:
— Там не тільки він був, між іншим. Можливо, звісно, інші йому більше заважали, ніж допомагали, але все одно — команда є команда. Звичайно, кожна мріяла б працювати з та-веєм Дартом, але якби всі мої успіхи приписували йому, я б ще подумала.
— Ой, подумала б вона. Теж мені! — чорнявка манірно повела плечима, зображуючи «міркування» подруги, і відразу переключилася на нову тему: — Але знаєте, все так дивно. Як тільки майстер Дарт повернувся, зчинився такий переполох, як не знаю де. Кісімото вже перевели в синій корпус, із ним щось там зовсім недобре. Інші начебто тут, у лазареті, але до них не пускають! Грандмайстер Гай цілий день у залі для нарад разом із занудою Олією і цим, з пустелі…