Дівчина розуміла, що однолітки мають багато причин, аби не любити її. Людина, не здатна скористатися магією, в їхніх очах навіть не каліка, а недоістота. І ця помилка природи не тільки вчиться в магічній гакко, а ще й відмовляється визнати себе калікою! Заступництво Гая теж не додавало Тарі популярності. Серед учнів ходили чутки, буцімто Тара — Гаєва родичка; думка, абсурдність якої смішила Тару чи не найбільше. Ніхто з цих дітей уявлення не мав, звідки вона з’явилась і навіщо. Навіть Гай не знав про це. І от зараз вона, виродок та ізгой, сходить на сцену, щоб зайняти місце, за яке інші дівки ладні були волосся одна одній повиривати. Посмішка на смаглявому обличчі Тари поширшала.
Щиро кажучи, це дівчисько ніколи не подобалося Майї. Тара здавалася їй надто дивною. Одним словом — стороння, чужа. «Дарт, між іншим, теж не в Ормроні народився», — докинув внутрішній голос, і Майя була змушена з ним погодитись. Але річ була таки не в цьому — у гакко Ормрон навчається багато чужоземців, просто Тара була «іншою», не такою, як решта, і Майя це відчувала. Зараз ворожість Майї до «сторонньої» посилилася. З малознайомої дівчини Тара перетворилася на головну конкурентку.
Майя пильно стежила за тим, як Тара сходить на сцену. «Личко в неї нічогеньке, симпатичне. Темні, мигдалеподібні очі, пухкі губи, шкіра рівненька, хоч і темна. Статура гарна, цього заперечувати не можна: ноги он які довжелезні, талія тоненька, тільки м’язи на руках сильно виділяються. Ноги, напевно, теж накачані — от і ховає їх у штанях. А раптом майстрові Дарту подобаються саме такі, спортивні дівчата?» Остання думка була дуже неприємною.
— …і Грей Ясмин, — завершила перелік Олія.
Хтось у залі сміявся ледь не вголос.
До вух Дарта долинув шепіт:
— Ні, ну все логічно. Дарт — геній, от дато й підібрав йому баласт якомога тяжчий…
У молодого майстра промайнула думка, що зважаючи на реакцію залу, він дарма не зазирнув у ці трикляті теки.
— Аудиторія дванадцята, зелене крило, — кинув на ходу Дарт і повернув у бік сходів, що вели до житлових кімнат.
— А ви хіба не… — боязко почала Майя, котра вперше в житті ризикнула звернутися до кумира.
— Ви не в змозі самостійно знайти потрібну аудиторію? — пролунало це швидше як твердження, а не як запитання. Навіть не озираючись, щоб подивитися на реакцію своїх підопічних, Дарт підіймався сходами.
Майя вперше на собі відчула, як це, коли світ раптово втрачає яскраві барви. Хвилину тому вона була на вершині й насолоджувалася тріумфом. А тепер не просто звалилася з небес на землю, а й пірнула на таку глибину, що вже не виборсається.
— Погляньте-но, які ми круті, — Нел висолопив язика вслід та-вею, котрий швидко віддалявся, але Майя навіть не помітила гримаски нового напарника. Насилу стримуючи сльози образи, побрела коридором до зеленого корпусу.
— Нам туди, — вказала Тара, акуратно розвертаючи Грея до переходу. Хлопець збирався швиденько зникнути, користуючись відсутністю уваги до своєї персони.
— Туди? В мене щось негаразд із відчуттям часу, відстані та орієнтацією в просторі, — посміхнувся Грей і зробив крок убік.
— Із чим же в тебе гаразд? — Тара не збиралася здавати позицій, тому ніжно схопила товариша за рукав.
— Я симпатичний.
Замість відповіді дівчина підштовхнула Грея в напрямку коридору, не залишаючи хлопцеві можливості для маневру.
Аудиторія номер дванадцять розташовувалася на першому поверсі зеленого корпусу. Величезні, навстіж відчинені вікна виходили просто в сад, у кімнаті пахло бузком — всіяні квітучими китицями кущі росли попід стінами.
Майя за звичкою сіла ближче до вікна й неуважно втупилася в розсип крихітних лілових квіточок. Зараз її хвилювало єдине — майстер Дарт ненавидить її тому, що вона така потвора, чи тому, що вона така дурепа?
Нел, радіючи з відсутності Дарта, ляпнувся на лаву поруч із Майєю.
— Класна погода, еге ж? — із ентузіазмом вигукнув він, намагаючись зав’язати розмову. Дівчина не озвалась.
— Класна погода, кажу… — повторив хлопець, уже тихіше. Замість відповіді Майя прикрила руками обличчя, силкуючись не заплакати. Нел остаточно розгубився й замовк.
Тара зайняла місце в самім кінці аудиторії, на задній парті. Грей, схоже, впокорився з тим, що втекти не вдасться, присів на підвіконня, дістав з кишені дві дерев’яні кульки та заходився качати їх у долоні.