— Пізніше ми любенько поговоримо. А поки що мені потрібно де з чим скінчити, — відьма чи то захекалась, чи засміялася. — Ти ж не думав, що я завдам шкоди своєму джерелу?
— Джерелу? — перепитала Альрауне, серйозно дивлячись на стригу.
Вен спробував підвестися, але застигла слина тримала міцно.
— Не бійся, дитинко. Все буде добре. Повернися до мене.
Дівчина беззаперечно послухалася.
«Божевільна. Вона зовсім ненормальна!» — промчало у Венових думках. Майстер гарячково намагався щось придумати. Врешті-решт, він був готовий дозволити стригоайці підживитися цією дівкою, але знайти в цьому замку вічний спокій у його плани точно не входило.
Стрига нахилилася та вп’ялася зубами в теплу, золотаву шкіру жертви. Венові здалося, що він чув задоволене гурчання…
Те, що відбулося далі, передбачити було неможливо. З голосним нелюдським лементом відьма сахнулася від дівчини. Худі, вузлуваті руки, мов два потворні птахи, заметалися по грудях стриги, намагаючись позбутися невидимого тягаря. Відьма хрипіла, намагаючись втягти хоч трохи повітря. Вона осіла на землю, безупинно б’ючи по власних грудях. Її шкіра взялася струпами, оголюючи кістки. Сиве волосся стрімко рідшало. Тихо потріскуючи, відьма ще намагалась дихати, але вже перетворювалася на порох.
За мить від леді Меліси залишилася тільки жменька пороху.
— Хто ти, дідько тебе забери? — Вен втупився в дівчину, намагаючись знайти в її вигляді чи в її магічній аурі хоча б щось, здатне дати відповідь на його запитання.
— Альрауне. Майстер Томасон сказав, що це моє ім’я! — спокійно відповіла та, переводячи погляд із того, що колись було стригою, на майстра.
Той зі стогоном повернувся, підвівся, намагаючись звільнити ноги від липкої субстанції.
Дівчина зацікавлено спостерігала за його спробами.
— Допомогти не хочеш? — Вен поморщився, намагаючись не вдихати чаклунського духу відьминої смоли.
— Тхне, — зауважила дівчина.
— Не те слово.
Уся ця історія тхнула від самого початку.
Сонце полишило обрій, пітьма стрімко опановувала звільнений простір. Внутрішнє подвір’я «пансіону» було зовсім порожнє. Візник не дочекався замовника; з власної волі чи з волі зголоднілих вовкулаків — думати можна було довго, а перевіряти на власному досвіді не хотілося.
Дістатися до міста пішки було справою непростою навіть за ясної днини, не кажучи вже про ніч, у яку навіть місяця на небі немає. Залишатися на ніч у замку, де господарювала стрига, Венові не хотілося. Місця, у яких діється зло, незабаром і самі стають провідниками творінь ночі. Шукати ж прихистку в лісі потрібно було раніше, поки на небі залишався хоч проблиск сонця. Тоді можна було знайти досить велике дерево, печеру чи будь-яку іншу схованку. Але з настанням ночі ліс робився надто небезпечним для двох подорожан, один із яких — душевнохвора дівка.
Майстер оглянув внутрішній двір і наткнувся на маленьку хатинку поруч зі зруйнованою стайнею. Зважаючи на зарослий травою поріг, до неї давно ніхто не підходив, що зараз майстра цілком влаштовувало.
Розсохлі дерев’яні двері розчинилися із тихим рипінням. Усередині, поховані під товстим шаром пилюки, виявилися широке ліжко, стіл із кульгавим стільцем і невелике вогнище, засипане попелом. Принаймні тут можна було перечекати ніч.
— А ти справді мисливець за поганню? — Альрауне провела пальцем по столі й відразу голосно чхнула — від пилу, що здійнявся в повітря.
— Ні, не справді. А ось хто ти — мені дуже цікаво.
Вен дістав із кишені крейду та почав малювати захисні знаки на зовнішньому боці дверей.
— Мені теж цікаво, — погодилася дівчина, нахиляючись до вогнища. — Тут розводять вогонь?
— Так, тут розводять вогонь, але ми цього робити не будемо.
— Чому?
— Тому.
У Вена не було анінайменшого бажання розмовляти з «завданням». Проводити ніч у забутому богами місці, поруч із замком, який служив гніздом стригоайці, неподалік від лісу, в якому живуть вовкулаки й інша погань, — теж не було улюбленим заняттям майстра.
— А що ти зробив там, на дверях?
— Намалював захисний знак. Він сховає цей будинок від чужих очей. Зробить… — майстер затнувся, добираючи слова, зрозумілі цьому створінню, — менш помітними.
— А навіщо нам бути менш помітними?