Тей Ерон поринув у споглядальне заціпеніння. Думки текли поволі, не викликаючи емоцій. Тей згадував, як після відльоту з Землі його не полишало почуття дивної відчуженості.
Певно, це почуття було властиве людині в первісному житті — відчуття повної незв’язаності, відсутності будь-яких зобов’язань, турбот про майбутнє. Імовірно, подібні відчуття з’явилися у людей під час великих лих, війн, соціальних потрясінь. І в Тей Ерона минуле, все, що було залишене на Землі, відійшло назавжди і без вороття; невідоме майбутнє відділене прірвою в сотні років, за якою чекає лише зовсім нове. Тому жодних планів, проектів, почуттів і побажань для того, що попереду. Лише принести туди добуте з космосу, вирване з його глибин нове пізнання. Вперед, тільки вперед! І раптом сталося таке, що заступило собою і очікування нової Землі і турботи помічника командира.
Мут Анг намагався уявити собі життя корабля, що йшов назустріч. Командир уявляв собі корабель чужих і його мешканців схожими з земним кораблем, земними людьми, земними переживаннями. Він переконався, що легше уявити чужих, вигадуючи найнеймовірніші форми життя, аніж підпорядкувати свою фантазію строгим рамкам законів, про які так переконливо говорила Афра Деві.
Ще не підвівши опущеної голови, за раптовим напруженням товаришів Мут Анг відчув появу сигналу на екрані локатора. Він не побачив її, цю світляну цятку, — так швидко вона зникла, черкнувши по чорному блискучому дискові. Сигнальний дзвінок ледь дзенькнув. Астрольотчики схопилися і перегнулися через столи пультів, інстинктивно намагаючись наблизитися до екрану. Хоч якою миттєвою була поява світної цятки, вона означала дуже багато. Чужий зореліт повернув їм назустріч, а не зник у глибинах простору. Кораблем керують не менш вправні у космічних польотах істоти, вони зуміли розрахувати зворотний курс досить точно і швидко й тепер намацують «Теллур» променем на величезній відстані. Дві неймовірно маленькі цятки, загублені в неозорій пітьмі, шукають одна одну… І водночас це два величезні світи, повні енергії й знання, доторкаються один до одного спрямованими пучками світлових хвиль. Карі повів промінь головного локатора з поділки «1488» на «375». Ще, ще… Світляна цятка повернулася, зникла, знову майнула в чорному дзеркалі, супроводжувана миттєво вмираючим звуковим сигналом.
Мут Анг узявся за верньєри локатора і став описувати спіраль від периферії до центру того колосального кола, котре окреслювалося променем у районі зорельота, що наближався.
Чужі, вочевидь, повторили маневр. Після довгих зусиль світляна цятка закріпилася в межах третього кола чорного дзеркала. Вона металася лише від вібрації обох кораблів. Дзвінок лунав тепер безперервно, і його довелося приглушити. Не було сумніву, що промінь «Теллура» також упійманий приладами чужого зорельота і кораблі йдуть назустріч, зближуючись за годину щонайменше на чотириста тисяч кілометрів.
Тей Ерон витягнув з машини задані їй розрахунки і визначив, що кораблі розділяє відстань біля трьох мільйонів кілометрів. До зустрічі зорельотів лишилося сім годин. Через годину можна було починати інтегральне гальмування, яке відсуне зустріч ще на кілька годин, якщо чужий зореліт зробить те саме і якщо він гальмується за схожими розрахунками. Можливо, чужі зможуть зупинитися швидше або ж доведеться знову минути одне одного, і це знову віддалить зустріч, а чекання стає майже нестерпним.
Проте чужий зореліт не завдав зайвих мук. Він почав гальмуватися сильніше, аніж «Теллур», затим, установивши темп сповільнення земного зорельота, повторив його. Кораблі сходилися ближче й ближче. Екіпаж «Теллура» знову зібрався в центральному посту. Зорельотчики слідкували, як у чорному дзеркалі локатора світляну цятку змінила пляма.
Це власний промінь «Теллура», відбившись від чужого зорельота, повернувся до корабля. Пляма стала схожою на крихітний циліндр, оперезаний товстим валиком (форма, що навіть віддалено не нагадувала «Теллур»). Ще ближче — і на кінцях циліндра з’явилися куполоподібні потовщення.
Сяючі контури збільшувалися й розпливалися, доки не досягли периферії чорного кола.
— Слухайте всі! По місцях! Остаточне гальмування при восьми g!
Гідравлічні крісла довго втискалися у свої підставки, в очах у людей червоніло і темніло, на обличчях виступав липкий піт. «Теллур» зупинився і повис у порожнечі, де не було верху і низу, боків чи дна, в крижаній космічній пітьмі, у ста двох парсеках від рідної зорі — жовтого Сонця.
Щойно опритомнівши після гальмування, астрольотчики увімкнули екрани прямого огляду і гігантський освітлювач, але нічого не побачили, крім яскравого світного туману попереду і ліворуч від носа корабля. Освітлювач згас, і тоді сильне блакитне світло вдарило в очі всім, хто дивився на екран, остаточно позбавивши їх можливості щось побачити.