Мут Анг потер чоло рукою, що робив завжди в хвилини напружених роздумів.
— Імовірно, сигнал, — обережно сказав Тей Ерон.
— Без сумніву. Я зрозумів би його так: непорушний стовп нашого світла означає: «Стійте на місці, буду підходити я». Спробуємо відповісти.
Земний зореліт загасив свій прожектор, перемкнув фільтр на хвилю чотириста тридцять і повів блакитним променем до своєї корми. Стовп оранжевого світла на чужому кораблі умить згас.
Астрольотчики очікували, ледве дихаючи. Чужий корабель найбільше скидався на котушку: два конуси, сполучені вершинами. Основа одного з конусів, вочевидь переднього, прикрита куполом, на задньому встановлена широка, відкрита у простір вирва. Середина корабля виступала товстим кільцем непевних обрисів, що слабо світилося. Крізь кільце просвічували контури циліндра, що з’єднував конуси. Раптом кільце згустилося, зробилося непроникним, закрутилося навколо середини зорельота, мов колесо турбіни. Чужий корабель став виростати на оглядових екранах, за три-чотири секунди він заповнив собою все поле видимості. Люди Землі зрозуміли, що перед ними корабель більший від «Теллура».
— Афра, Яс і Карі — у шлюзову камеру, до виходу з корабля разом зі мною! Тей залишиться на посту. Планетарний освітлювач увімкнути! Запалимо посадочне освітлення лівого борту! — віддавав короткі розпорядження командир.
У гарячковому поспіху названі астрольотчики вдягнули легкі скафандри, що застосовувалися для планетарних досліджень і для виходу з корабля в космічний простір у віддаленні від смертоносного випромінювання зірок.
Мут Анг критично оглянув усіх, перевірив роботу свого скафандра і ввімкнув насоси. Вони миттєво всмоктали повітря зі шлюзової камери всередину корабля. Щойно показник розрідження досяг зеленої риски, командир повернув одну за одною три рукоятки. Нечутно, як і все, що відбувалося в космосі, зсунулися в боки панцирні плити, ізоляційний шар і коробка повітряної комірки. Відскочила кругла кришка вихідного люка, і відразу гідравлічні штанги витиснули вгору підлогу шлюзової камери. Четверо астрольотчиків опинилися на висоті чотирьох метрів над передньою частиною «Теллура», на круглому, обгородженому майданчику, так званому майданчику верхнього огляду.
Чужий зореліт у поясі блакитних вогнів здавався цілком білим. У нього була не дзеркальна металічна поверхня, що відбиває всі види випромінювань космосу, як панцир «Теллура», а матова, що світилася сліпучою білизною гірського снігу. Лише центральне кільце продовжувало випускати слабке блакитне сяйво.
Велетенська громада корабля помітно наближалася до «Теллура». В космічному просторі, далеко від будь-яких полів тяжіння, обидва зорельоти відчутно притягували один одного, і це служило запорукою тому, що корабель чужого світу не був із антиматерії. «Теллур» виставив з лівого борту гігантські причальні упори у вигляді телескопічних пружинних труб.
Кінці упорів були обладнані подушками з пружної пластмаси із запобіжним шаром на той випадок, якщо б те, до чого треба було доторкнутися у космосі, виявилося з антиматерії. Куполоподібний ніс чужого зорельота прорізався зверху чорним зяянням, схожим на розкритий в нахабній усмішці рот. Звідти висунувся балкон, обгороджений частими тонкими стовпчиками. У чорній пащі заворушилося щось біле. Троє товаришів Афри почули стогін розчарування, що вирвався у неї. П’ять мертвотно-білих, непомірно широких постатей з’явилося на виступаючому майданчику зорельота. Зростом приблизно відповідаючи людям Землі, вони були значно товстішими, спини горбилися гребенеподібними виступами. Замість круглих прозорих шоломів землях на припіднятих поперечними валиками плечах чужих поміщалося щось на кшталт великої вапнякової мушлі, зверненої випуклістю назад. Спереду віялом розходилися і стирчали великі шипи, утворюючи навіс, під яким непроглядна темрява ледь відблискувала чорним склом.
Перша біла постать, що з’явилася, зробила різкий жест, з котрого стало зрозуміло, що у чужих дві руки й дві ноги. Білий корабель повернувся носом до борту земного зорельота і висунув більш ніж на двадцять метрів гармоніку з пластин червоного металу.
М’який пружинячий поштовх — і обидва кораблі стикнулися. Але на кінцях стержнів не спалахнула сліпуча блискавка повного атомного розпаду, закапсульованого потужним магнітним полем: матерія зорельотів, що зустрілися, була одною й тією ж. Ті, хто стояв на оглядовому майданчику «Теллура», почули у своїх телефонах тихий вдоволений смішок командира і перезирнулися в здивуванні.
— Я гадаю втішити всіх і насамперед Афру, — сказав Мут Анг. — Уявіть собі нас з їх боку! Пузирчасті ляльки з суглобистими кінцівками і величезними круглими головами… порожніми на три чверті!
Афра дзвінко розсміялася.
— Вся справа в начинці скафандрів, у тому, що там всередині, а зовні — справа довільна!
— Ніг і рук стільки ж, скілький у нас, — почав Карі.
Але тут навколо висунутого білим кораблем металічного каркасу виник складчастий білий футляр, порожнім рукавом простягнувшись до «Теллура». Передня постать на майданчику, в якій Мут Анг чуттям угадав рівного собі за рангом командира, стала робити не залишаючі сумніву жести, наближаючи до грудей витягнуті до «Теллура» руки. Люди не примусили себе чекати і висунули з нижньої частини корпусу сполучну трубу-галерею, що вживалася для сполучення між кораблями у просторі. Галерея «Теллура» була круглого перерізу, у білого зорельота — вертикально-еліптична. Земні техніки швидко виготовили з м’якого дерева перехідну раму. На космічному морозі дерево вмить змінило свою молекулярну систему і стало міцнішим від сталі. За цей час на виступі чужого корабля з’явився куб з червоного металу із чорною передньою стінкою — екраном. Дві білі постаті схилилися над ним, випросталися і відступили. Перед поглядами землян на екрані засвітилася подоба людської постаті, верхня частина якої ритмічно розширювалася і спадала. Маленькі білі стрілки то прямували всередину постаті, то вилітали назовні.
— Геніально просто — дихання! — вигукнула Афра. — Вони покажуть нам, чим дихають, склад своєї атмосфери, але як?
Наче відповідаючи на її питання, дихаюча модель на екрані зникла, змінившись новою фігурою. Чорна крапка в сіруватій кільцеподібній хмарці, — без сумніву, ядро атома, оточене тонкими орбітами світляних цяток — електронів. Мут Анг відчув, як стислося горло, він не міг вимовити й слова. На екрані були вже чотири фігури: дві у центрі, одна під одною, зв’язані товстою білою рискою, і дві бокові, сполучені чорними стрілками.
Всі земляни з калатаючими серцями рахували електрони. Нижній, вочевидь основний елемент океану: один електрон навколо ядра — водень. Верхній, головний елемент атмосфери і дихання: дев’ять електронів навколо ядра — фтор!
— О, о! — жалібно скрикнула Афра Деві. — Фтор!..
— Рахуйте, — перебив командир, — ліворуч вгорі — шість електронів: вуглець, праворуч — сім: азот. Ось і все ясно. Передайте, щоб виготовили таку саму таблицю нашої атмосфери і нашого обміну речовин — все буде те саме, лише замість центрального верхнього, фтору, у нас кисень з його вісьмома електронами. Як шкода, відчайдушно шкода!
Коли земляни висунули свою таблицю, астрольотчики помітили, як похитнулася передня біла постать на містку свого корабля і піднесла руку до мушлі скафандра жестом, зрозумілим людині Землі. Очевидно, ті самі почуття, проте ще більш сильні, були в командира чужого зорельота.