Їхні голови гарно й гордо були посаджені на високих шиях; чоловік мав широкі плечі людини праці й боротьби, а широкі стегна жінки — матері мислячої істоти — анітрохи не протирічили відчуттю інтелектуальної сили посланців невідомої планети.
Коли чужі відступили зі знайомим запрошуючим жестом і загасили жовте земне світло, земляни вже не вагалися.
На прохання командира перед прозорою перепоною стали, взявшись за руки, Тей Ерон і Афра Деві. Незважаючи на неземне освітлення, яке надавало тілам людей холодного відтінку блакитного мармуру, всі астрольотчики зітхнули із захватом — настільки очевидною була нага краса їх товаришів. Це зрозуміли й чужі. Погано видимі в неосвітленій галереї, вони стали обмінюватися між собою поглядами й незрозумілими короткими жестами.
Афра і Тей стояли гордо і відкрито, повні того нервового підйому, котрий з’являється у миті виконання важких і ризикованих завдань. Нарешті чужі закінчили зйомку і запалили своє світло.
— Тепер я не сумніваюся, що у них є кохання, — сказала Тайна, — справжнє, прекрасне і велике людське кохання… якщо їх чоловіки й жінки такі гарні й розумні!
— Ви цілком праві, Тайно, і від цього ще радісніше, тому що вони зрозуміють нас у всьому, — озвався Мут Анг.
— Так! Погляньте на Карі! Карі, не покохайте дівчину з фторової планети, це було б катастрофою для вас!
Астронавігатор отямився від трансу і відвів очі, приковані до мешканців білого зорельота.
— А я міг би! — сумно посміхнувся він. — Міг би, незважаючи на всю різницю наших тіл, на страхітливу віддаленість наших планет. Зараз я зрозумів усю могутність і силу людського кохання.
І молодий чоловік повернувся до споглядання чужої жінки, що привітно посміхалася.
У цей час чужі висунули наперед зелений екран. На ньому почали рухатися маленькі фігурки. Вони йшли процесією, піднімаючись на крутосхил, і несли на собі якісь великі предмети. Піднявшись на плоску вершину, кожна фігурка скидала свою ношу і падала навзнак. Схожа на земну мультиплікацію, картина свідчила про втомленість, бажання відпочинку. Земляни також відчули, наскільки втомили їх напружене багатогодинне очікування і перші враження зустрічі. Жителі фторової планети, вочевидь, сподівалися на зустріч з іншими людьми і підготувалися до неї, створивши, наприклад, подібні «розмовні» фільми. Екіпаж «Теллура», не готовий до зустрічі, вийшов із скрути. До перегородки присунули екран для швидких замальовок, і художник «Теллура» Яс Тін почав накидати послідовні серії малюнків. Спочатку він зобразив таких самих втомлених чоловічків, затим намалював одне велике личко з таким явно запитальним виразом, що чужі пожвавилися, як при появі Тей Ерона і Афри Деві. Потім художник зобразив Землю, що обходила по орбіті Сонце, розділив орбіту на двадцять чотири частини і зачорнив її половину. Чужі невдовзі відповіли схожою схемою. З того і з другого боку увімкнулися метрономи, які допомагали встановити тривалість малих поділів часу, а затим вирахувати й більші. Астрольотчики дізналися, що фторова планета обертається навколо своєї осі приблизно за чотирнадцять земних годин, а оббігає своє блакитне сонце протягом дев’ятисот діб. Перерва на відпочинок, що його запропонували чужі, дорівнювала п’яти земним годинам.
Приголомшені, розходилися люди зі сполучної труби. Погасли вогні в галереї, згасло й зовнішнє освітлення кораблів. Обидва зорельоти, темні, завмерли непорушно поряд один з одним, неначе все живе у них загинуло, закрижаніло в страхітливому холоді і щонайглибшому мороці простору.
Проте всередині кораблів життя, гаряче, допитливе й діяльне, йшло своїм ладом. Безмежно винахідливий людський мозок вишукував нові способи, як передати братам по думці, народжених на планетах віддалених зірок, знання й сподівання, зрощені тисячоліттями безмірних трудів, небезпек та страждань. Знання, які звільнили людину спочатку від влади дикої природи, затим від сваволі дикого суспільного ладу, хвороб і передчасної старості, підняли людей до бездонних височин космосу.
Друга зустріч у галереї почалася з показу зоряних карт. І землянам і мешканцям фторової планети були цілком невідомі малюнки сузір’їв, повз які йшли шляхи кораблів. (Лише на Землі астрономам удалося встановити точне положення блакитного світила: у невеликій зоряній хмарі Чумацького Шляху, біля Тау Змієносця.) Шлях чужого зорельота йшов до зоряного скупчення на північній околиці Змієносця і перетнувся ходом «Теллура», коли той досяг південних меж сузір’я Геркулеса.
У галереї чужих постали якісь ґрати з пластин червоного металу заввишки у ріст людини. Щось закрутилося позаду них, видиме в просвітах між пластинами. Зненацька всі вони зрушились, повернулися ребром і зникли. На місці ґрат показався велетенський порожній простір із сліпучо-синіми кулями супутників фторової планети, що проносилися у віддаленні. Повільно наближалася й вона сама. Широкий синій пояс непроникної хмарності огорнув її екватор. На полюсах і в біляполярних зонах планета світилася сірувато-червоними відблисками, а помірні зони своєю найчистішою білизною були схожі на оболонку чужого зорельота. Тут, крізь слабо насичену парою атмосферу, невиразно вгадувалися контури морів, материків та гір, що чергувалися неправильними вертикальними смугами. Планета була більшою від Землі. Її швидке обертання збуджувало навколо неї потужне електричне поле. Бузкове сяйво витягувалося довгими відростками по екватору в чорноту навколишнього простору.
Затамувавши подих, годину за годиною сиділи люди перед прозорою стінкою, за якою невідомий пристрій продовжував розгортати з вражаючою реальністю картини фторової планети. Люди Землі побачили лілові хвилі океану з фтористого водню, що омивали береги чорних пісків, червоних стрімчаків і схилів зазубрених гір, які світилися блакитним місячним сяйвом. Ближче до полюсів навколишнє повітря синіло все більше, ставало глибшим і чистішим темно-блакитне світло фіолетової зорі, навколо якої швидко неслася фторова планета.
Гори тут піднялися округлими банями, валами, плоскими здутостями з яскравим опаловим блиском. Сині сутінки лежали в глибоких долинах, що прямували від полярних гір до фестончастої смуги морів на півдні. Великі затоки диміли опалесцюючим покровом блакитних хмар. Гігантські споруди з червоного металу і якогось трав’яно-зеленого каміння обрамляли край морів, безконечно довгими вервицями виповзали по вертикальних долинах до полюсів. Ці титанічні скупчення споруд, помітні з величезної висоти, розділялися широкими смугами густої рослинності з зеленкувато-блакитним листям або плоскими куполами гір, що світилися зсередини, немов опали чи місячні камені Землі. Круглі шапки криги із замерзлого фтористого водню на полюсах здавалися коштовними сапфірами.
Сині, блакитні, лазурові, лілові барви переважали повсюди. Саме повітря наче було пронизане блакитнуватим світінням, немов слабкий розряд у газовій трубці. Світ чужої планети здавався холодним і незворушним, мовби видіння в кристалі — чисте, далеке й примарне. Світ, у якому не відчувалося тепла, пестливої різноманітності червоних, оранжевих і жовтих кольорів Землі.