— Ви тішите мене, — без посмішки відказала дівчина, — мені завжди здавалося, що таємниці зосталися тільки в космосі, а на нашій Землі їх нема більше. Нема їх у людей — всі ми прості, ясні й чисті!
— І ви шкодуєте про це?
— Іноді. Мені хотілося б зустріти таку людину, як в далекому минулому. Змушену приховувати свої мрії, свої почуття від оточуючої злоби, гартувати їх, вирощувати непохитними, повними неймовірної сили.
— О, я розумію! Але я думав не про людей і жалкував лише за нерозгаданими таємницями… Як в стародавніх романах: повсюди таємничі руїни, невідомі глибини, непідкорені висоти, а ще раніше — зачакловані, прокляті й наділені загадковими силами гаї, джерела, заповідні стежки, будинки.
— Так, Карі! Добре було б і тут, у зорельоті, знайти потаємні закутки, заборонені проходи.
— І вони вели б у невідомі кімнати, де ховалося…
— Що ховалося?
— Не знаю, — помовчавши, признався механік і зупинився.
Але Тайна увійшла у гру і, нахмурившись, потягнула його за рукав. Карі рушив за дівчиною, і вони вийшли із спортивного залу в тьмяно освітлений бічний прохід. Вказівники вібрації рівномірно і неяскраво блимали, неначе стіни корабля боролися з підступаючим сном. Дівчина зробила декілька швидких, безшумних кроків і завмерла. Тінь нудьги майнула на її обличчі так швидко, що Карі не міг би поручитися, що він справді помітив у неї цю ознаку душевної слабкості. Незнайоме почуття боляче різонуло його. Механік знову взяв руку Тайни.
— Ходімо в бібліотеку. Мені дві години до зміни.
Вона слухняно попрямувала до центра корабля.
Бібліотека, або зал спільних занять, знаходилася безпосередньо за центральним постом управління, як на усіх зорельотах. Карі і Тайна відчинили герметичні двері третього поперечного коридору і вийшли до двохстворчастого еліпса люка центрального проходу. Тільки-но Карі наступив на бронзову пластинку і важкі створки безгучно розійшлися, як молоді люди почули могутній вібруючий звук. Тайна радісно стиснула пальці Карі.
— Мут Анг!
Обоє ковзнули у бібліотеку. Розсіяне світло, здавалося, вилося серпанком під матовою стелею. Двоє людей прихистилися у глибоких кріслах між колонками фільмотек, сховані в тінях заглиблень. Тайна побачила лікаря Світ Сіма і квадратну постать Яс Тіна — інженера пульсаційних пристроїв, що снив про щось, заплющивши очі. Ліворуч, під гладкими мушлями акустичних пристроїв, схилився над сріблястим футляром ЕМСР сам командир «Теллура».
ЕМСР — електромагнітний скрипкорояль — давно вже замінив темперований рояль, що звучав жорстко, зберігши його багатоголосу складність і надавши йому багатство скрипічних відтінків. Підсилювачі звуку цього інструмента могли надавати йому в потрібні моменти вражаючої сили.
Мут Анг не помітив тих, хто увійшов. Він трохи подався вперед, підняв обличчя до ромбічних панелей сталі. Як і в старовинному роялі, пальці музиканта визначали всі відтінки звучання, хоча видобувався звук не з допомогою молоточка і струни, а найтоншими електронними імпульсами майже мозкової тонкості.
Гармонійно сплетені теми єдності Землі та космосу стали роздвоюватись, віддалятися. Протиріччя спокійної печалі і жорсткого далекого грому накипали, посилювалися, перериваючись видзвонюючими нотами, наче криками відчаю. І раптом розмірене, мелодійне розгортання теми завмерло. Удар зіткнення був страхітливий, і все розсипалося лавиною дисонансів, зісковзнувши, мов у темне озеро, в незграйні скарги невідворотної утрати.
Несподівано під пальцями Мут Анга народилися ясні й чіткі звуки прозорої радості, вона злилася з тихою печаллю акомпонементу.
У бібліотеку нечутно ковзнула Афра Деві в білому халаті. Світ Сім, лікар корабля, став робити командирові якісь знаки. Мут Анг підвівся, і тиша зігнала владу звуків, мов швидка ніч тропіків — вечірню заграву.
Лікар і командир вийшли, супроводжувані стривоженими поглядами слухачів. З другим астронавігатором на чергуванні трапилася дуже рідкісна біда — приступ гнійного апендициту. Імовірно, він не виконував абсолютно точно програму лікарської підготовки до космічної подорожі. І тепер Світ Сім запросив дозволу командира на негайну операцію.
Мут Анг висловив сумнів. Сучасна медицина, що оволоділа методами імпульсного нервового регулювання людського організму, як у електронних пристроях, могла усувати чимало захворювань.
Але лікар зорельота наполіг на своєму. Він довів, що у хворого залишиться заліковане вогнище, котре може дати новий спалах при величезних фізіологічних перевантаженнях, що їх переносять зорельотчики.
Астронавігатор ліг на широке ложе, обплутаний дротами імпульсних датчиків. Тридцять шість приладів слідкували за станом організму. В затемненій кімнаті розмірено заблимав і слабо задзвенів гіпнотизуючий прилад. Світ Сім окинув поглядом апарати і кивнув Афрі Деві — помічникові лікаря. Кожен член екіпажу «Теллура» суміщав декілька професій.
Афра присунула прозорий куб. В синюватій рідині лежав членистий металевий апарат, схожий на крупну сколопендру. Афра вийняла з рідини апарат і з другої посудини витягнула конічну втулку з приєднаними до неї тонкими проводами, або шлангами. Легке клацання затискача — і металева сколопендра заворушилася, видаючи ледь чутне бриніння.
Світ Сім кивнув, і апарат зник у розкритому роті астронавігатора, що продовжував спокійно дихати. Засвітився напівпрозорий екран, косо поставлений над животом хворого. Мут Анг присунувся ближче. У зеленкуватому сяйві сірі контури нутрощів були цілком виразними, і по них повільно рухався членистий прилад. Легкий спалах майнув, коли прилад дав імпульс замикаючому м’язові — сфінктеру шлунка, проник у дванадцятипалу кишку і став повзти складними звивинами тонких кишок. Ще трохи — і тупий кінець сколопендри вперся в основу червоподібного відростка.
Тут, в області нагноєння, болі були сильнішими, і від тиску приладу мимовільні рухи кишок так посилилися, що довелося вдатися до заспокійливих ліків. Ще кілька хвилин — і аналітична машина з’ясувала причину захворювання: випадкове засмічення відростка, встановила характер нагноєння і рекомендувала потрібну суміш антибіотиків та знезаражувальних ліків. Членистий апарат випустив довгі гнучкі вусики, які глибоко занурилися в апендикс. Гній був відсмоктаний, піщинки, що потрапили в апендикс, видалені. Затим відбулося енергійне промивання біологічними розчинами, які швидко загоїли слизову оболонку відростка і сліпої кишки. Хворий мирно спав, поки всередині нього продовжував діяти чудовий прилад, керований автоматами. Операція закінчилася, і лікареві залишалося лише витягнути прилад.
Командир «Теллура» заспокоївся. Хоч якою великою була могутність медицини, все ж нерідко непередбачені особливості організму (адже завчасно визначити їх серед мільярдів індивідуальностей було немислимо) давали несподівані ускладнення, нестрашні у величезних лікувальних інститутах планети, проте небезпечні в невеликій експедиції.
Нічого не трапилося. Мут Анг повернувся до скрипкорояля, в знелюднілу бібліотеку. Командиру не схотілося грати, і він поринув у роздуми.
Не раз уже командир зорельота повертався до думок про щастя, про майбутнє.
Четверта подорож у космос… Але ще ніколи він не думав здійснити такий далекий стрибок через простір і час. Сімсот років! При тій стрімкості життя, наростанні нових досягнень, відкриттів, при тих обріях знання, які вже досягнуті на Землі! Важко порівнювати, та сімсот років означали мало в епохи стародавніх цивілізацій, коли розвиток суспільства, не підстьобнутий знаннями і необхідністю, йшов лише до подальшого поширення людини, заселення ще порожніх просторів планети. Тоді час був безмірним і всі виміри людства текли повільно, як колись льодовики на островах Арктики та Антарктики.
Століття немов провалювалися в порожнечу бездіяльності. Що таке одне людське життя, що таке сто, тисяча років?