Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
2017
ISBN 978-617-12-2435-3 (FB2)
Жодну з частин даного видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва
Друкується за виданням: Лондон Д. Твори: у 12-ти томах. Т. 12. / Джек Лондон. — Київ: Дніпро, 1972 р.
Переклад з англійської Миколи Іванова, Юрія Лісняка
На обкладинці використано ілюстрацію Едуарда Новікова
Електронна версія створена за виданням:
Лондон Д.
Л76 Серця трьох: роман / Джек Лондон; пер. з англ. М. Іванова, Ю. Лісняка. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. — 272 с.
ISBN 978-617-12-1701-0
ISBN 978-617-12-1545-0 (серія)
Захопливий пригодницький роман видатного американського письменника Джека Лондона, у якому події змінюють одна одну з карколомною швидкістю, а відчайдушні та шляхетні герої наче створені, щоб стати зірками, був написаний для кінематографу. У пошуках піратських скарбів свого пращура, славетного капітана Моргана, Френсіс і Генрі переживуть безліч пригод, подолають підступних ворогів, уникнуть небезпеки моторошних печер майя та спокуси їхніх безцінних скарбів у долині Загублених Душ… Але хто ж із них отримає найбажаніший скарб — серце і руку красуні Леонсії, яка й сама не може вирішити, кого з двох кохає сильніше?
УДК 821.111(73)
ББК 84(7Спо)
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2017
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2017
Передмова
Читач, сподіваюся, подарує мені, що цю передмову я починаю з вихваляння. Річ у тому, що цей твір ювілейний. Закінчуючи його, я в сороковий раз святкую день свого народження, святкую свою п’ятдесяту книгу, шістнадцяту річницю письменницької праці і новий напрям у творчості. А «Серця трьох» таки новий напрям. Досі я, безперечно, не писав чогось такого і певний, що й надалі не писатиму. І мені анітрохи не соромно заявити привселюдно, що я пишаюся цим твором. А тепер я раджу читачеві, що любить швидкий розвиток дії, поминути решту хвальби та цю передмову й заглибитись у саме оповідання, і хай потім він насмілиться сказати мені, що його не варто читати.
А допитливішим дозвольте подати деякі додаткові пояснення.
Кінематограф скрізь став за найпопулярнішу форму розваги, і в міру його зростання вичерпувався запас сюжетів, які створила світова белетристика. Протягом року будь-яка кінокомпанія з допомогою двох десятків режисерів може екранізувати всі твори, що їх ціле своє життя писали Шекспір, Бальзак, Діккенс, Вальтер Скотт, Золя, Толстой і безліч інших, не таких плодючих письменників. А таких кінокомпаній — сотні, і легко зрозуміти, як швидко вони можуть опинитися без сировини, з якої роблять фільми.
Право на екранізацію всіх романів, оповідань та драматичних творів, виданих або тих, що мають бути видані, давно вже куплено й оформлено угодою. А коли трапляється давній літературний матеріал, на який це право не поширюється, його так швидко поспішають використати, як матроси, опинившись на березі з золотодайний піском, кидаються визбирувати самородки. Сценаристів тисячі, власне, десятки тисяч, бо нема такого нікчемного чоловіка, жінки або й дитини, що не вважали б, ніби вони вміють написати сценарій. Отже, десятки тисяч сценаристів грабують літературу, не приглядаючись, чи застережено авторські права, чи ні, і вихоплюють журнали мало не з друкарської машини, аби виловити чим швидше нову фабулу, який-небудь сюжет чи й цілу повість свого таки брата-письменника.
А втім, задля справедливості слід зазначити, що зовсім недавно, тоді, коли сценаристів ще не вельми шанували, вони виснажували себе роботою за п’ятнадцять-двадцять доларів на тиждень, а то ще скупі директори платили їм окремо, по десять-двадцять доларів за кожен сценарій. Та й то не завжди, бо ті твори, що вони крали, в них так само перекрадали немилосердні й безсоромні люди, які працювали в кінокомпаніях. А тепер, хоч усе це було недавно, я знаю сценаристів, що мають кожен по три машини, по два шофери, посилають своїх дітей до найкращих шкіл і взагалі ніколи не відчувають скрути в грошах.
Те, що сценаристів почали шанувати й цінувати їхні твори, пояснюється значною мірою нестачею белетристичної сировини. Автори кіноп’єс побачили, що на них є попит, що до них ставляться з повагою, платять більше грошей і, з другого боку, чекають від них досконалих зразків творчості. В новій гонитві за сюжетами зроблено спроби залучити до роботи в кіно відомих письменників. Але в тому, що людина написала кілька оповідань, не було ще гарантії, що вона може написати й добрий сценарій. Навпаки, виявилося, що з успішного белетриста найпевніше виходить невдалий сценарист.