В один з таких днів під назвою «ось-ось канікули» Тед дав йому книжку в м’якій палітурці.
— Пригадуєш, я казав, що деякі книжки мають і хороший сюжет, і хороший стиль? — спитав він. — Ось одна книжка такого сорту. Запізнілий подарунок на день народження від нового друга. Принаймні я сподіваюся, що став твоїм другом.
— Стали. Дуже дякую!
Попри ентузіазм у голосі, Боббі взяв книжку з деяким сумнівом. Він звик, що книжки кишенькового формату мають яскраві, крикливі обкладинки і вульгарні, спокусливі анотації («Вона дійшла до дна… І ВПАЛА ЩЕ ГЛИБШЕ!). На цій нічого такого не було. Обкладинка була майже вся біла. В одному кутку виднівся ледь розбірливо заштрихований малюнок: група дітей, що стоять колом. Книжка називалася «Володар мух». Над заголовком не було жодної закличної анотації і навіть скромних написів на зразок: «Історія, яку ви ніколи не забудете». У книжки взагалі був якийсь непривітливий, відразливий вигляд. Складалося враження, що історія під обкладинкою буде важка. Боббі, загалом, не мав нічого проти важких книжок, але тільки якщо вони входили в шкільну програму. Книжки ж для читання собі на втіху, на його думку, мали бути легкі. Автор може робити все що завгодно, тільки щоб ваші очі не бігали з боку в бік. Інакше яке ж це задоволення?
Боббі хотів було перевернути книжку на другий бік, однак Тед лагідно поклав долоню на руку Боббі.
— Не треба, — попросив він, — заради мене, не треба.
Боббі глянув на нього, не розуміючи.
— Стався до книжки, як до недослідженої землі. Відкрий її без карти. Коли дослідиш її, намалюєш власну карту.
— А якщо вона мені не сподобається?
Тед знизав плечима.
— То не дочитуй. Книжка — як помпа. Якщо ти нічого не вкладеш, віддачі не буде. Ти заливаєш помпу своєю водою, помпуєш власними силами. Ти робиш це, бо розраховуєш дістати більше, ніж даєш… врешті. Вловлюєш думку?
Боббі кивнув.
— А скільки ти заливатимеш воду і помпуватимеш, якщо нічого не витікатиме?
— Напевно, не дуже довго.
— Ця книжка має десь двісті сторінок. Прочитай десять відсотків. Це двадцять сторінок. Я вже знаю, що в тебе справи з математикою йдуть гірше, ніж з читанням. Якщо до того часу вона тобі не сподобається, якщо не даватиме тобі більше, ніж ти в неї вкладаєш, то кинь цю книжку.
— Якби ж так можна було і в школі, — сказав Боббі, згадавши вірш Ральфа Волдо Емерсона, що їм треба було вивчити напам’ять. Починався він словами: «Над виром височить бурхливим, немов склепіння, грубий міст». Ес-Джей називав поета Ральф Волдо Дуріксон.
— У школі інакше.
Вони сиділи за столом на Тедовій кухні. Вона виходила на задній двір, де все якраз буйно цвіло. Вище, на Колонія-стрит, Баузер, пес місіс О’Гари, сповнював м’яке весняне повітря своїм нескінченним гав-гав-гав. Тед палив «Честерфілд».
— До речі, що стосується школи: не бери книжки з собою. У ній є дещо, що твоя вчителька, можливо, не захоче, щоб ти читав. Може початися катавасія.
— Що?
— Халепа. А якщо в тебе будуть неприємності в школі, то будуть і вдома. Не мені тобі про це нагадувати. До того ж твоя мама… — Тед злегка повів вгору-вниз вільною від цигарки рукою, жест, який Боббі одразу зрозумів: «Твоя мама мені не довіряє».
Боббі спало на думку припущення Керол, що Тед, можливо, від чогось тікає, і пригадалися слова матері про те, що в проникливості їй не відмовиш.
— Що в цій книжці є такого, від чого в мене можуть бути неприємності?
«Володар мух» ще більше зацікавив Боббі.
— Нічого, щоб аж ганити її з піною на вустах, — сухо відповів Тед. Роздушивши недопалок у бляшаній попільничці, він підійшов до свого маленького холодильника і дістав дві пляшки шипучки. В холодильнику не було ні пива, ні вина, тільки шипучка і скляна пляшка вершків. — Думаю, найжахливіший момент — це розмова про те, щоб застромити спис у зад дикого кабана. Та існує певний тип дорослих, що за деревами не бачать лісу. Прочитай перших двадцять сторінок — і ніколи не пошкодуєш. Це я тобі обіцяю.
Тед поставив пляшки на стіл і повідкорковував. Тоді підняв свою пляшку і цокнувся з Боббі.
— За твоїх нових друзів на острові.
— На якому острові?
Тед Бротіґен усміхнувся, вистрілюючи з зім’ятої пачки останньою цигаркою.