— Банкрут? — сумно перепитав Саллі. — Справді тяжко, чуваче. Я б заплатив за тебе, але в мене самого тільки тридцять п’ять центів.
— Не парся. Слухай, а де твоє «боло»?
Саллі спохмурнів, як ніколи.
— Гумка тріснула. Напевно, полетіло в болойський рай.
Боббі пирснув. Болойський рай? Дійсно смішно.
— Будеш купувати нове?
— Навряд чи. У «Вулворті» продається набір фокусника, хочу його купити. На коробці пише, що в ньому шістдесят різних трюків. Знаєш, Боббі, коли я виросту, то добре було б стати фокусником. Подорожувати з цирком чи вар’єте, носити чорний фрак і циліндр. Я б витягав з нього кроликів і всяке тому подібне лайно.
— Кролики, напевно, дійсно накладуть тобі в капелюха, — озвався Боббі.
Саллі вишкірився.
— Зате я буду крутим засранцем! Як би мені хотілося ним бути! Будь у чому!
Він підвівся.
— Ти точно не хочеш піти зі мною? Може, тобі б вдалося прокрастися попри Ґодзіллу.
На суботній денний сеанс в «Емпайр» збиралися сотні дітей. Програма зазвичай складалася з фільму циклу «Такі різні монстри», восьми чи дев’яти коротких мультиків, анонсу «Майбутніх цікавинок» і кіноновин.
Місіс Ґодлоу просто скаженіла, намагаючись їх змусити мовчки стояти в черзі. Вона не розуміла, що навіть загалом чемних дітей не можна примусити в суботу після обіду поводитися, неначе в школі. А ще вона була схиблена на думці, що десятки дітей, яким уже виповнилося дванадцять, намагаються проникнути в кінотеатр зі знижками для молодших. Дай їй волю, місіс Джі вимагала б свідоцтво про народження не тільки на фільми з Бріжітт Бардо, а й на суботній денний сеанс. Але не маючи таких повноважень, вона обмежилася вереском «ТИ З ЯКОГО РОКУ?» на кожного, чий зріст був вищий від п’яти з половиною футів.
Серед цього шарварку інколи можна було легко прослизнути всередину, а ще в суботу не було контролера. Але сьогодні гігантські скорпіони Боббі не приваблювали. Він провів цілий тиждень з реалістичнішими чудовиськами, більшість з яких, мабуть, ззовні були схожі на самого Боббі.
— Нє-а, я тут потусуюся, — сказав він.
— О’кей.
Саллі-Джон виколупав зі свого чорного волосся кілька яблуневих пелюсток і урочисто глянув на Боббі.
— Мегабоб, скажи, що я крутий засранець.
— Саллі, ти крутий засранець.
— Так! — Саллі-Джон підстрибнув ледь не до неба, сміючись і молотячи кулаками повітря. — А як інакше! Крутий засранець сьогодні! І супермегакрутий фокусник завтра! Паф-паф!
Від сміху Боббі повалився на спинку лавки, розставивши ноги носками кросівок досередини. Ес-Джей був такий смішний, коли його починало нести.
Саллі рушив був геть, але обернувся.
— Знаєш що, старий? Коли я заходив у парк, то зустрів кількох дивних типчиків.
— І що в них було дивного?
Саллі розгублено похитав головою.
— Не знаю, — пробурмотів він, — реально не знаю.
Тоді він пішов геть, наспівуючи «На танцях». Пісня була його улюблена. Боббі вона теж подобалася. «Денні енд зе Джуніорз»[3] були просто чудові.
Боббі знову розгорнув подарунок Теда. Книжка виглядала вже добряче зачитаною. Він перечитав кілька останніх сторінок, місце, де нарешті з’явилися дорослі. І знову почав ламати голову над кінцем. Щасливий чи трагічний? Саллі-Джон зовсім вилетів з голови. Пізніше йому спало на думку, що якби Ес-Джей тоді обмовився, що дивні типчики, яких він бачив, були в жовтих плащах, все б могло скластися зовсім інакше.
— Вільям Ґолдінґ написав про цю книжку одну цікаву річ, яка, на мою думку, пов’язана з твоїми сумнівами щодо фіналу… Боббі, хочеш ще шипучки?
Боббі похитав головою.
— Ні, дякую.
Шипучка була йому не вельми до смаку і пив він її тільки з ввічливості, коли був у Теда. Вони знову сиділи за Тедовим кухонним столом. Пес місіс О’Гари і далі гавкав. На пам’яті Боббі Баузер ніколи й не переставав. А Тед і далі палив «Честерфілд». Повернувшись з парку, Боббі заглянув подивитися, як там мама, побачив, що вона дрімає на ліжку, і помчав на третій поверх спитати Теда про закінчення «Володаря мух».
Тед підійшов до холодильника… і зупинився, поклавши руку на дверцята і задивившись у порожнечу.
Пізніше Боббі усвідомить, що це був перший чіткий проблиск того, що з Тедом не зовсім усе гаразд. Насправді все було зовсім негаразд і ставало щораз гірше.
— Спочатку їх відчуваєш під очними яблуками, — вимовив Тед буденним тоном. Він говорив чітко, Боббі розібрав кожне слово.
3
«Danny & the Juniors» — вокальний гурт (ду-воп, рок-н-рол), найбільше відомий своєю піснею «At the Hop».