Боббі посміхнувся, заплющив очі і заснув.
Наступного ранку Боббі сидів на ґанку й уголос зачитував окремі статті з «Гарвіцької недільної газети». Тед, вмостившись у кріслі-гойдалці, палив «Честерфілд» і мовчки слухав. Позаду ліворуч тріпотіли фіранки у відчинених вікнах вітальні Ґарфілдів.
Боббі уявив, як мама сидить у кріслі ближче до світла з кошиком для шиття і, слухаючи, підшиває спідниці.
— Довші спідниці знову в моді, — повідомила мама десь зо два тижні тому. — Один рік підгинай, а наступної весни знову розпускай шви і роби їх довшими, а все тому, що так вирішила зграйка педиків у Нью-Йорку і Лондоні. І навіщо я їх слухаю, не знаю.
Чи справді вона там, Боббі не знав — відчинені вікна і лопотіння фіранок самі по собі ще нічого не означали — та все одно уявляв. Коли він стане старший, то збагне, що завжди уявляв її десь там: за дверима, в глибині трибун, там, де тіні такі густі, що не можна як слід роздивитися, у темряві нагорі сходів. Йому завжди здавалося, що вона там.
Спортивні репортажі були цікаві (Морі Віллз крав бази[6], аж гай шумів), перші шпальти — не дуже, а особисті колонки взагалі виявилися довгими, нудними і незрозумілими. У них було повно виразів на кшталт «фіскальної відповідальності» та «економічних показників рецесивного характеру». Проте Боббі це не турбувало. Врешті-решт, це його робота і вона приносить гроші, а робота часто нецікава, принаймні не весь час.
«На вівсянку треба заробити», — іноді говорила його мати, коли містер Бідермен змушував її затриматися. Боббі пишався вже й тим, що на фразі «економічні показники рецесивного характеру» в нього не заплівся язик. До того ж інша робота, таємна, з’явилася в нього завдяки божевільній впевненості Теда, що його хтось переслідує, і брати за неї гроші Боббі було б некомфортно. Йому б здавалося, що він ніби обманює Теда, хоч це й була його власна ідея.
Проте безглуздо чи ні, а це було частиною його обов’язків, і Боббі взявся до них тієї ж неділі після обіду. Доки мама дрімала, Боббі обійшов район у пошуках ницих людей у жовтих плащах та їхніх знаків. Він натрапив на багато цікавих речей. На Колонія-стрит якась жінка сварилася з чоловіком. Обоє стояли чоло до чола, як Красунчик Джордж і Копиця Колгаун перед початком поєдинку з реслінгу. На Ашер-авеню якийсь малюк молотив по пістонах закіптюженим камінцем. Біля крамнички «Спайсерза», що на розі Коммонвелс і Броуд-стрит, двоє підлітків впивалися одне одному в губи. Фургон з цікавим написом: «СМАЧНІ ПОДАРУНКИ ДЛЯ ВАШОГО ШЛУНКА» на борту. Та ніяких жовтих плащів чи оголошень про зниклих домашніх тварин на телефонних стовпах Боббі не помітив. І жодного сліду хвостів повітряних зміїв на дротах.
Боббі завернув у «Спайсерз» купити кульку-жуйку за цент і кинув оком на дошку оголошень. Більшу її частину займали світлини цьогорічних кандидаток на «Міс Реніґолд». Кілька власників продавали старі автомобілі, але ці оголошення були прикріплені нормально. На іншому папірці написано: «ПРОДАЮ НАДВІРНИЙ БАСЕЙН, У ХОРОШОМУ СТАНІ, ВАШИМ ДІТЯМ СПОДОБАЄТЬСЯ». Оголошення висіло косо, та Боббі подумав, що косо не рахується.
На Ашер-авеню він побачив схожого на кита «б’юїка», припаркованого біля гідранта. Авто було пляшково-зеленого кольору і не здалося Боббі вульгарно яскравим, попри ілюмінатори по боках капота і решітку радіатора, що робили його схожим на вищирену пащу хромованої зубатки.
У понеділок, дорогою до школи і назад, Боббі знову видивлявся ницих людей. Він нічого не побачив, та його споглядання не сховалося від Керол Джербер, що йшла разом з ним і Ес-Джеєм. Мама Боббі мала рацію: Керол була справді прониклива.
— Що, комуністичним агентам знадобилися плани? — поцікавилася Керол.
— Га?
— Ти постійно розглядаєшся на всі боки, навіть назад дивишся.
Якусь мить Боббі вагався, чи не розповісти їм, для чого його найняв Тед, та потім вирішив, що це не дуже вдала ідея. Це була б хороша ідея, якби Боббі справді вірив, що там є за чим пильнувати. Три пари очей, враховуючи всевидющі баньки Керол, краще, ніж одна. Та він не вірив. Керол і Саллі-Джон знали, що він щодня читатиме Тедові газети, і нехай так і буде. Цього досить. Якби Боббі розповів їм про ницих людей, виглядало б, ніби він глузує. Ніби зрада.
— Комуністичні агенти? — перепитав Саллі-Джон, стрімко обернувшись. — Так, я бачу їх, бачу! — він скривив рот і знову видав своє «кх-кх-кх» (цей звук був його улюблений). Потім похитнувся, випустив з рук невидимий кулемет і схопився за груди. — Влучили! Рана серйозна! Далі йдіть без мене! Скажіть Роуз, що я її кохаю!
6
База — одна з чотирьох точок на полі, до яких послідовно має доторкнутися ранер, щоб виграти очко.