В один з таких моментів Боббі запитав, чи вона забула номер, за яким хотіла зателефонувати.
— Схоже, я багато чого забула, — пробурмотіла мама і додала: — Не пхай носа до чужого проса, Бобику.
Боббі міг би звернути увагу на ще багато речей і занепокоїтися ще дужче: мама все більше худла і майже після дворічної перерви знову почала палити. Та в Боббі було вдосталь справ, чим зайняти свій час і голову.
Насамперед дорослий читацький квиток: щоразу, коли Боббі ним користався, читацький квиток здавався йому все кращим, усе заповітнішим подарунком. У дорослому відділі самих лише науково-фантастичних романів, які він хотів прочитати, здавалося, був цілий мільярд. Айзек Азімов, наприклад. Під псевдонімом Пол Френч містер Азімов писав досить хорошу фантастику для дітей про космічного пілота на ім’я Лакі Стар. Під власним іменем він опублікував ще кілька романів, навіть кращих. Принаймні три з них були про роботів. Боббі обожнював роботів. Роббі з «Забороненої планети», на його думку, був одним з найкращих кіногероїв усіх часів, просто-таки до чортів. А роботи містера Азімова не дуже йому поступалися. Боббі гадав, що цього літа проводитиме з ними багато часу. Саллі називав цього чудового письменника Тазик Козімов, але, звичайно ж, він був майже повний нуль у книжках.
Дорогою до школи він шукав людей у жовтих плащах чи їхні ознаки, дорогою в бібліотеку — теж. А що школа і бібліотека розташовувалися в протилежних напрямках, то Боббі так охоплював добру половину Гарвіча. Звісно, він і не сподівався насправді побачити ніяких ницих людей. Після вечері ще довго було світло, і Боббі читав Тедові газету то на ґанку, то на кухні. Послухавшись поради Ліз Ґарфілд, Тед придбав вентилятор, і мама більше не наполягала, щоб Боббі читав містерові Бреттіґену на ґанку. Боббі відчував, що частково це через її дедалі сильнішу поглинутість своїми дорослими справами, та, можливо, мама все-таки почала трішки довіряти Тедові. Втім довіра і симпатія — це різні речі. Та й шлях до неї був не те що б легкий.
Одного вечора, коли вони з мамою сиділи на канапі й дивилися «Ваєтта Ерпа», вона обернулася до Боббі і майже люто спитала:
— Він тебе коли-небудь торкався?
Боббі зрозумів, про що вона питає, але не зрозумів, чому мама така накручена.
— Ну так. Часом плесне по спині, а одного разу, коли я читав газету і тричі поспіль перекрутив якесь довжелезне слово, він намнув мені чуба, але щоб зачіпатися, нічого такого. Думаю, в нього на це не вистачить сили. А що?
— Не зважай, — сказала мама. — По-моєму, він непоганий. Витає в хмарах, що правда, то правда, але не схожий на…
Вона замовкла, дивлячись на дим цигарки «Кул», що плив у повітрі вітальні. Він сизою стрічкою вився від тлійного кінчика, а потім танув, що нагадало Боббі, як герої «Кільця навколо Сонця» містера Сімака, рухаючись по спіралі дзиґи, зносилися в інші світи.
Врешті-решт мама знову обернулася до нього:
— Якщо він торкатиметься тебе, а тобі буде неприємно, прийди і скажи мені, негайно. Чув?
— Аякже, мамо.
В її погляді було щось таке, що Боббі згадався день, коли він спитав у мами, звідки жінка знає, коли в неї буде дитина. «У жінок щомісяця тече кров, — пояснила мама, — а коли її немає, жінка розуміє, що вагітна, бо вся кров іде дитині». Боббі хотів поцікавитися, звідки тече кров, коли дитини немає. Він пам’ятав, що одного разу в мами пішла кров з носа, але інших випадків кровотечі не пригадував. Та з виразу її обличчя зрозумів, що не треба розвивати цю тему. Тепер у неї був такий же вираз.
Власне кажучи, були й інші дотики. Час від часу Тед проводив своєю великою долонею по його підстриженому їжачком волоссю, ніби пригладжуючи щетину. Іноді, коли Боббі неправильно вимовляв слово, Тед легенько затискав йому носа пальцями, приспівуючи: «А точніше». Коли вони починали говорити одночасно, він підчіпляв своїм мізинцем мізинець Боббі і примовляв: «На щастя, на гроші, на настрій хороший». Незабаром Боббі вже повторював за ним, сплівшись мізинцями. Вони проказували примовку буденним тоном, так, як люди кажуть «передайте квасолю» і «як ся маєте».
Йому лише одного разу від дотику Теда стало якось моторошно. Боббі якраз дочитав останню статтю, що хотів послухати Тед. Якийсь оглядач торочив про те, що на Кубі немає жодної проблеми, з якою б не могло впоратися добре старе американське вільне підприємництво. Небо почали обплутувати сутінки. За ними, на Колонія-стрит, Баузер, пес місіс О’Гари, ні на мить не вгавав зі своїм «гав-гав-гав». Звук лунав якось неприкаяно і ніби вві сні, ніби не в дійсності, а в якомусь спогаді.