Діти теж майже не звертали уваги на Боббі. Щойно почався мегакан і вони ошаліли від безлічі можливостей.
— Ні, ні, не можу повірити. Це якийсь прикол.
Він простяг руку до зірки і півмісяця, намальованих не фіолетовою, а жовтою крейдою, та, майже торкнувшись їх, відсмикнув руку. Клаптик червоної стрічки, що зачепився за телеантену, міг нічого і не означати, але вкупі з оцим? Хіба бувають такі збіги? Боббі не знав. Йому було лише одинадцять й існували мільярди речей, яких він не знав. Але він боявся… боявся, що…
Боббі звівся на ноги і озирнувся. Він наполовину очікував побачити, як по Ашер-авеню повільно, наче за катафалком на цвинтар, суне ціла валка довгих авто з увімкненими посеред білого дня передніми фарами, ріжучи око своїм блиском. Боббі був майже готовий побачити ницих людей у жовтих плащах, що стоять під навісом «Ашер Емпайр» чи біля таверни «Сакі», і, палячи «Кемел», дивляться на Боббі.
Ніяких машин. Ніяких ницих. Тільки діти йдуть додому зі школи. З’явилися перші сентґебівці, виділяючись у своїх зелених уніформових штанях і спідницях.
Боббі розвернувся і пройшов три квартали назад по Ашер-авеню. Він був занадто занепокоєний малюнком на тротуарі, щоб перейматися злими хлопцями із Сент- Ґебріела. На телефонних стовпах не було нічого, крім запрошення на вечір бінго на подвір’ї церкви Сент-Ґебріела, а на розі Ашер і Такома висіла афіша рок-н-рольного концерту в Гартфорді, на якому головними зірками будуть Клайд Макфеттер і Двейн Едді, хлопець з бренчливою гітарою.
Коли Боббі дістався до «Ашер-авеню ньюз», тобто пройшов майже весь шлях назад до школи, то почав надіятися, що зробив з мухи слона. Та все-таки зайшов усередину поглянути на дошку оголошень. Потім дійшов аж до «Спайсерза» в кінці Броуд-стрит, купив ще одну кульку-жуйку і перевірив ще й тутешню дошку оголошень. Нічого підозрілого. Папірець з басейном зі «Спайсерза» зник. То й що з того? Дядько, напевно, продав його. Бо нащо було вішати те оголошення, заради всього святого?
Боббі вийшов і зупинився на розі, жуючи жуйку і намагаючись вирішити, що робити.
Дорослішання — цей процес зі своєї природи накопичувальний, відбувається ривками, нерівномірними фазами, що часом накладаються одна на одну. Перше зріле рішення у житті Боббі Ґарфілд ухвалив у той день, коли закінчив шостий клас. Прийшов до висновку, що краще не розповідати Тедові про те, що бачив. Принаймні поки що.
Теорія, що ницих людей не існує, була підірвана, та Боббі не був готовий визнати поразку. Наразі доказів було замало. Коли Боббі розкаже, що бачив, Тед засмутиться. Може навіть так, що покидає манатки в валізи, плюс пакети з ручками, що, складені, лежать за маленьким холодильником, і просто дасть драла. Якщо його дійсно переслідують злі молодики, втеча має сенс. А якщо ні… Боббі не хотів втрачати свого єдиного дорослого друга. Отож, він вирішив зачекати і подивитися, що буде далі, якщо взагалі щось буде.
Тієї ночі Боббі Ґарфілд пізнав ще один бік дорослого життя. Він не спав ще довго після того, як його будильник «Біґ-Бен» продзвенів другу, дивлячись у стелю і запитуючи себе, чи правильно він вчинив.
ІV. У Теда каламутиться розум. Боббі їде на пляж. Макквон. Голос спинного мозку
У перший день після закінчення занять мама Керол Джербер напхала дітьми свій мікроавтобус «форд естейт» і повезла їх в «Сейвін-Рок», луна-парк на узбережжі за двадцять миль від Гарвіча. Аніта Джербер возила їх туди три роки поспіль, і для Боббі, Ес-Джея, Керол, її меншого братика і подруг Івон, Енджі та Тіни вже стало давньою традицією. Ні Боббі, ні Саллі-Джон поодинці нізащо б не поїхали кудись з трьома дівчатами, та вони були разом і все було нормально. Та й перед принадами «Сейвін-Року» було важко встояти. Для чогось суттєвішого, ніж похлюпатися в океані, ще захолодно, проте можна було дуріти на пляжі, та й всі атракціони, зокрема павільйони з нагородами, будуть уже відкриті. Рік тому Саллі-Джон збив три піраміди з дерев’яних молочних пляшок усього трьома ударами бейсбольного м’яча і виграв для своєї мами великого рожевого плюшевого ведмедика, який і досі сидів на почесному місці — на телевізорі Салліванів. Сьогодні Ес-Джей хотів виграти йому подругу.
Для Боббі ж просто хоч ненадовго вирватися з Гарвіча було задоволенням. Крім місяця і зірки, накарлюканих біля класиків, він не помітив нічого підозрілого, та коли читав Тедові суботню газету, той його страшенно налякав. І одразу ж після цього — жахлива сварка з матір’ю.
Випадок з Тедом трапився, коли Боббі читав статтю, що в ній якийсь оглядач висміював можливість того, що Мікі Мантл коли-небудь поб’є рекорд Бейба Рута в хоум-рані[7].
7
Хоум-ран — удар, після якого бетер пробігає всі чотири бази й повертається в дім. У сучасному бейсболі зазвичай досягається за рахунок удару, внаслідок якого м’яч вилітає за межі поля (флай).