Вона здивовано глянула на нього.
— Чудово, Боббі.
Вона посміхнулась, і Боббі посміхнувся у відповідь. Щоправда, через силу, бо, що з нею все в порядку, він не вірив. Навпаки, сказати по правді, Боббі був майже впевнений, що все якраз навпаки. Він відчував спинним мозком.
Тієї ночі Боббі лежав на спині, розкинувши п’яти по краях ліжка і дивлячись у стелю широко розплющеними очима. Вікно було відчинене і фіранки колихалися від подиху вітру. З іншого відчиненого вікна долинала пісня «Платтерзів»: «Згасає день, а ми удвох під синім небом»[10].
У далині гуркотів літак, сигналила машина.
Батько Ріонди казав, що відчуває спинним мозком, і одного разу вгадав номер щоденного розіграшу лотереї та виграв п’ятдесят доларів. Боббі погоджувався з Ріондою, що так, з ним було те ж саме. От тільки лотерейний номер він не вгадав би навіть заради порятунку власного життя. Річ у тому, що…
Річ у тому, що містер Макквон весь час знав, де дама, тому і я знав.
Як тільки Боббі це збагнув, усе інше стало на свої місця. Нічого хитромудрого, справді, він просто забавлявся, і… ну… коли щось точно знаєш, то не докопуєшся, звідки, хіба ні? Сумніватися можна у відчуттях свого спинного мозку, бо вони з’являються як грім з ясного неба, але хіба можна не довіряти знанням?
От тільки звідки йому було знати, що мати вклеює гроші на сторінки з білизною каталогу «Сірза», що лежить у її шафі на верхній полиці? Звідки йому взагалі знати, що той каталог там? Мама ніколи про це не розповідала. Про блакитний глечик з четвертаками вона теж не казала, та Боббі й без неї знав про нього роками. Він же не сліпий, хоч іноді йому і здається, що мама вважає його сліпим. Але каталог? Монетки, що висипаються і обмінюються на купюри, а потім підклеюються на сторінки? Дізнатися про таке Боббі аж ніяк не міг.
Однак зараз, лежачи в ліжку і слухаючи «Земного ангела», що прийшов на зміну «Пори сутінків», він точно знав, що каталог там. Бо й мама це знала і думка про нього виринула на передньому плані її свідомості. Так само, як на «Чортовому колесі» Боббі знав, що Керол хоче, щоб він поцілував її ще раз, бо це був її перший справжній поцілунок, а вона не встигла відчути його як слід. Коли Керол опам’яталася, все вже було позаду. Але знати не означає передбачати майбутнє.
— Ні, це просто читання думок, — прошепотів Боббі й здригнувся всім тілом, ніби його опіки перетворилися на лід.
Обережно, Бобику… Як не будеш обережний, то звихнешся, як Тед зі своїми ницими людьми.
В далині, на міській площі, годинник почав відбивати десяту. Боббі повернув голову і глянув на годинник на столі. «Біґ-Бен» стверджував, що була лише двадцять перша п’ятдесят дві.
То й що? Просто міський годинник трохи спішить або мій трохи відстає. Подумаєш, велика біда. Пора спати.
Боббі відчував, що не зможе заснути, принаймні не зараз. Сьогодні ж був такий день: сварка з мамою, виграш від картярського штукаря, поцілунки на вершечку «Чортового колеса». І він почав поринати в приємний сон.
«Можливо, вона моя дівчина, — подумав Боббі, — можливо, вона все-таки моя дівчина».
З останнім передчасним ударом годинника, що повільно завмирав у повітрі, Боббі заснув.
V. Боббі читає газету. Рудуватий, з білою грудкою. Великий шанс для Ліз. Табір Броуд-стрит. Тривожний тиждень. Від’їзд до Провіденса
У понеділок, коли мама пішла на роботу, Боббі піднявся нагору почитати Тедові газету. Тед бачив насправді досить непогано і міг зробити це й сам, та він казав, що йому подобається слухати голос Боббі, й що це велика розкіш, коли тобі читають під час гоління. Тед, відчинивши двері, стояв у маленькій ванній і знімав піну з обличчя, а Боббі перевіряв його реакцію на заголовки з різних рубрик.
— «СУТИЧКИ У В’ЄТНАМІ ПОСИЛЮЮТЬСЯ»?
— Перед сніданком? Ні, уклінно дякую.
— «ОБОЗ ІЗ ВІЗКІВ, ЗААРЕШТОВАНИЙ МІСЦЕВИЙ МЕШКАНЕЦЬ»?
— Перший абзац, Боббі.
— Коли вчора ввечері на порозі будинку жителя Гарвіча Джона Т. Андерсона на Понд-лейн з’явилися полісмени, він пояснив, що як хобі колекціонує візки для покупок. «Він розповідав дуже цікаво, — поділився з нами Кербі Мелой з місцевого відділку, — та в нас виникли підозри, що не всі візки з колекції містера Андерсона дісталися йому чесним шляхом». Як виявилося, підозри Мелоя були небезпідставні. Понад двадцять зі щонайменше п’ятдесяти візків, які містер Андерсон тримав на задньому дворі, поцуплено з гарвіцьких супермаркетів «А & П» і «На будь-який смак». Знайшлося навіть декілька візків з крамниці «Ай-Джі-Ей», що в Стенсбері.
10
«The Platters» — вокальний афроамериканський гурт з Лос-Анджелеса, що сформувався 1953 року. «Twilight Time» — їхній хіт 1958 року.