— Досить, — сказав Тед, сполоснувши бритву в гарячій воді й піднісши її до намиленої піною шиї. — Недолуге провінційне глузування над бідолашним клептоманом.
— Не розумію.
— Судячи з усього, містер Андерсон страждає на невроз. Іншими словами, в нього психічний розлад. Думаєш, психічні проблеми — це смішно?
— Зовсім ні. Мені шкода людей, які трохи не дружать з головою.
— Радий це чути. Я знаю людей, які зовсім не дружать з головою. І то чимало, мушу сказати. Часто вони викликають співчуття, іноді святобливість, а часом і жах. Та вони не смішні. Обоз із візків, теж мені. Що там ще є?
— «ПЕРСПЕКТИВНА МОЛОДА КІНОЗІРКА ЗАГИНУЛА В ДТП У ЄВРОПІ»?
— О ні.
— ««ЯНКІ» ПЕРЕКУПОВУЮТЬ ГРАВЦЯ В «СЕНАТОРІВ»»?
— Оборудки «Янкі» і «Сенаторів» мене анітрохи не цікавлять.
— «АЛБІНІ СМАКУЄ РОЛЬ ЛУЗЕРА»?
— Так, будь ласка, прочитай це.
Тед уважно слухав і ретельно голив шию. Самого Боббі стаття не вельми зацікавила. Це ж тобі не Флойд Паттерсон чи шведський важковаговик Інґемар Йоганссон, якого Саллі охрестив Інґе — малюк. Та все ж читав Боббі старанно. Бій із дванадцяти раундів між Томмі Ураганом Гейвудом і Едді Албіні мав відбутися наступної середи в «Медісон-сквер-ґарден». Обоє боксерів демонстрували в кар’єрі хороші результати, однак значну роль, якщо не вирішальну, відігравав вік. Двадцятитрирічний Гейвуд вважався визнаним фаворитом у бою з тридцятишестирічним Албіні. Переможець дістане шанс восени поборотися за титул чемпіона у важкій вазі. Приблизно тоді ж Річард Ніксон стане президентом. Мама Боббі казала, що так воно обов’язково й буде. Ну й добре. Хоч Кеннеді католик, та він надто молодий і може зопалу наробити дурниць.
У статті Албіні заявив, що розуміє, чому його списують з рахунків. Вік уже солідний, і публіка думає, що його часи вже позаду, адже останній поєдинок проти «Цукрового хлопчика» Мастерза завершився технічною поразкою. Звісно, йому відомо, що в Гейвуда довші руки і, як кажуть, для свого віку суперник не з легких. Та Албіні сказав, що багато тренується, стрибає через канат, а в спаринг-партнери вибрав хлопця, рухи і удари якого схожі на стиль Гейвуда. У статті було повно слів на зразок «безстрашний» і «цілеспрямований», а про Албіні сказано, що він «сповнений бойового запалу».
Боббі було зрозуміло: автор статті вважає, що від Албіні мокрого місця не залишиться, і йому шкода боксера. З Ураганом Гейвудом репортерові поспілкуватися не вдалося, та його менеджер, тип на ім’я І. Кляйндінст (Тед підказав, як правильно читати прізвище), заявив, що, судячи з усього, цей бій стане для Албіні останнім.
«У Албіні був свій зірковий час, та він уже позаду, — сказав І. Кляйндінст. — Якщо Албіні вистоїть до шостого раунду, мій підопічний піде спати без вечері».
— Ірвін Кляйндінст — «ка-мей», — сказав Тед.
— Хто?
— Дурень.
Тед задивився у вікно, у той бік, звідки долинало гавкання собаки місіс О’Гари. Він не зовсім забувся, як це часом траплялося, проте перебував десь далеко звідси.
— Ви його знаєте? — спитав Боббі.
— Ні, ні, — відповів Тед. Спершу він здавався шокований таким припущенням, потім розвеселився. — Чув про нього.
— Схоже, цьому Албіні доведеться несолодко.
— Ніколи не можна сказати точно, тому й цікаво.
— Ти про що?
— Ні про що. Переходь до коміксів. Я хочу Флеша Ґордона. І не забудь описати мені, в чому одягнена Дейл Арден.
— Навіщо?
— Як на мене, вона симпатюлька, — пояснив Тед. Боббі не міг стриматися, щоб не розреготатися. Жарти в Теда іноді ще ті.
Наступного дня дорогою зі «Стерлінґ-гаузу», де він заповнював останні форми на літній бейсбол, Боббі натрапив у міському парку на ретельно надруковане оголошення, пришпилене кнопкою до в’яза.
БУДЬ ЛАСКА, ДОПОМОЖІТЬ НАМ ЗНАЙТИ ФІЛА!
ФІЛ це наш ВЕЛЬШ-КОРГІ! ФІЛОВІ 7 РОКІВ!
ФІЛ РУДУВАТИЙ, з БІЛОЮ ГРУДКОЮ!
У нього ЯСНІ, РОЗУМНІ ОЧІ! КІНЧИКИ ВУХ ЧОРНІ!
Принесе вам М’ЯЧИК, якщо сказати: «СКОРЕНЬКО, ФІЛЕ»!
ТЕЛЕФОНУЙТЕ: 5-8337, ГАУЗІТОНІК
(АБО) ПРИНОСЬТЕ НА АДРЕСУ ГАЙГЕЙТ-АВЕНЮ, № 745!
Будинок сім’ї САҐАМОР!
Фото Філа там не було.
Боббі стояв і дивився на оголошення доволі довгенько. Одна його частина поривалася побігти додому й розповісти Тедові про нього і про зірку з півмісяцем, намальовану крейдою поруч з класиками. Інша ж наполягала, що в парку розвішано цілу купу найрізноманітніших оголошень: прямо навпроти на в’язі висіла афіша концерту на міській площі. Треба бути дурнем, щоб накручувати Теда такими речами. Ці дві думки боролися в ньому, аж доки не почали здаватися паличками, що труться одна об одну, і його мозок ось-ось займеться.