Боббі пообіцяв собі, що розповість Тедові про все наступної п’ятниці, коли мама повернеться зі своєї конференції чи семінару, чи чого там іще. Він дасть Тедові повний звіт і нехай той робить те, що мусить. А може, він і залишиться.
Від такого рішення в його голові дивовижно прояснилося, і коли через два дні в «На будь-який смак» він побачив картку «ПРОДАЄТЬСЯ ПРАЛЬНА МАШИНКА З СУШАРКОЮ», прикріплену догори ногами, йому майже відразу вдалося викинути її з голови.
Та все одно тиждень для Боббі Ґарфілда видався тривожний, навіть дуже. Він натрапив на ще два оголошення про зниклих улюбленців, одне в центрі, а друге на Ашер-авеню, за півмилі від «Ашер Емпайр». Району, в якому жив, було вже замало. У своїх щоденних розвідках він заходив усе далі й далі від дому. А Тедові дивні потьмарення ставали все частішими. І тривали вони довше. У такому відсутньому стані він іноді розмовляв, і то не завжди англійською. А якщо все-таки говорив англійською, то не все мало сенс.
Зазвичай Боббі вважав Теда одним з найрозсудливіших, найрозумніших і найприємніших людей з тих, кого він знав, та коли Тед провалювався, було моторошно. Хоч добре, що мама не знає. Боббі сумнівався, що вона горіла б бажанням залишити його з типом, який час від часу впадає в безтямний стан і починає верзти маячню англійською або лопотіти якоюсь невідомою мовою.
Після одного такого трансу, коли Тед майже півтори хвилини непорушно витріщався в порожнечу й не відповідав на дедалі занепокоєніші питання Боббі, хлопцеві спало на думку, що Тед, можливо, перебуває не у своїй власній голові, а в якомусь іншому світі. Може, він покинув Землю, як це робили герої «Кільця навколо Сонця», які виявили, що можуть переміщатися практично будь-куди, рухаючись по спіралі дитячої дзиґи.
Коли Тед забувся, в його руках була цигарка «Честерфілд». Стовпчик попелу ставав усе довшим, доки нарешті не впав на стіл. Коли полум’я підібралося тривожно близько до Тедових шишкуватих суглобів, Боббі м’яко відібрав цигарку і саме гасив її в переповненій попільничці, коли Тед нарешті отямився.
— Палиш? — насупився Тед. — Чорт, Боббі, тобі ще зарано палити.
— Я просто гасив твою. Подумав… — Боббі знизав плечима, раптом зніяковівши.
Тед глянув на вказівний і середній пальці правої руки, з яких не сходила жовта нікотинова пляма. Зовсім невесело засміявся уривчастим, гавкучим сміхом.
— Думав, що я опечуся, еге ж?
Боббі кивнув.
— Про що ти думаєш, коли отак провалюєшся? Куди потрапляєш?
— Важко пояснити, — відповів Тед, а тоді попросив прочитати його гороскоп.
Думки про транси Теда бентежили. А ще більше бентежило мовчати про речі, за пошук яких Тед платить йому гроші. Як наслідок, Боббі, що зазвичай подавав дуже непогано, чотири рази вибив м’яч в аут, коли після обіду грав за «Вовків» у «Стерлінґ-гаузі». А в п’ятницю, коли падав дощ і вони сиділи в Ес-Джея, Боббі чотири рази програв йому в «Морський бій».
— Що з тобою в біса таке? — запитав Саллі. — Ти втретє називаєш квадрати, які вже називав. А ще я маю кричати тобі ледь не в саме вухо, щоб ти відповів. Що відбувається?
— Нічого, — так він сказав. «Купа всього» — ось що він відчував.
Того тижня Керол теж кілька разів питала, чи з ним усе добре. Місіс Джербер поцікавилася, чи в нього зник апетит, а Івон Лавінг хотіла дізнатися, чи Боббі, бува, не захворів на мононуклеоз. При цьому здавалося, що вона от-от лусне з реготу.
Єдиною людиною, що не помічала дивної поведінки Боббі, була мама. Вся увага Ліз Ґарфілд тепер була поглинута подорожжю до Провіденса. Вечорами вона розмовляла телефоном з містером Бідерменом і двома іншими, що їхали разом з ними. Одного звали Білл Кушмен, імені другого Боббі точно не пригадував. Мама то розкладала одяг на ліжку, що покривала майже не було видно, потім сердито хитала головою й ховала речі назад до шафи. Записалася на зачіску, потім передзвонила перукарці й спитала, чи можна зробити ще й манікюр. Боббі навіть не зовсім уявляв, що воно таке, той манікюр. Довелося спитати в Теда.
Здавалося, приготування її захоплювали, та було в її настрої і щось похмуре. Вона скидалася на десантника, що збирається висадитися на ворожому березі, або на парашутиста, який готується вистрибнути за лінією фронту. Одна з телефонних розмов була більше схожа на суперечку пошепки. Боббі здалося, що з містером Бідерменом, однак не був певен. У суботу Боббі увійшов до маминої спальні саме тоді, коли вона оглядала дві нові сукні. То були вечірні сукні: одна з тоненькими бретельками, а друга — взагалі без бретельок, з верхньою частиною, як у купальника. Коробки, в яких вони надійшли, валялися перевернуті на підлозі. З них піною струменів обгортковий папір. Мама стояла і дивилася на сукні з виразом, якого Боббі ще ніколи не бачив. Величезні очі, зведені брови, напружене, біле обличчя, на якому горів рум’янець. Одну руку вона притисла до рота, і Боббі почув кістяний хрускіт. Вона гризла нігті. На комоді в попільниці тліла очевидно забута сигарета «Кул». Мамині великі очі перебігали з однієї сукні на другу.