Пилипенко
Та що ж
Тобі тоді, чи він живий, чи мертвий,
Коли сама ти вмреш? Не тямлю я…
Оксана
Чи попущу ж, щоб він умер за мене?
Та хоч би й він зробив усе,- й тоді
За його я радіючи умерла б,
Щоб тільки жив.
Пилипенко
Дурниці ти плетеш…
Я не піду. Про се й балакать годі!
Оксана
Ой, таточку, зласкавтеся ж бо ви!
Пилипенко
Зласкавиться? А ти до мене мала
Сю ласку? Га? Від мене ти втекла,
Покинула задля коханця батька!
Оксана
До шлюбу ви мене із Зороховським,
З старим, гидким хотіли силоміць
Тоді вести,- я ж Василя любила…
Я не могла: се ж зав'язати світ…
Пилипенко
Ти не могла, а я тепер не можу,
То й буде так,- нехай він умира!
На милого ти батька проміняла,
Тепер же знов розмінюйся назад:
Коханця ти свого віддай за батька.
Оксана
Ой, таточку, ой, не кажіте так!
Благаю вас... навколішках благаю…
(Стає навколішки й обнімає йому коліна).
Послухайтесь! Тяжкий-важкий сей гріх
З душі мені зніміте ви!... Зніміте!..
За мене хай не умирає той,
Кого люблю і хто не винен, тату!
Пилипенко
Сказав, що ні, то й годі вже про се!
Оксана
Ні, таточку, не може се так бути...
Він хоче відійти, вона не пускає.
Стривайте ж бо!.. Ні, не тікайте ви!..
Послухайтесь!.. Та зрозумійте ж, Боже!..
Се ж, тату, кров... вона впаде й на вас!..
Впаде - і там, перед престолом Божим,
Волатиме вона на нас обох...
Згадайте-бо - і ви ж бо, тату, винні!..
Ой, Боже мій!.. Де слів мені знайти
Таких палких, щоб серце ваше зимне
Зогрілося й озвалося добром?
Я йду на смерть... я скоро перед Богом
Стоятиму й благатиму за вас,
Щоб він простив усі гріхи вам, тату...
А є ж у вас вони,- згадайте ви! -
А я їх всі куплю своєю кров’ю.
Пилипенко
Облиш те все! Устань, кажу тобі!
Я не прошу тебе благать за мене.
Не хочу я, щоб і вмирала ти;
Хай він умре: ти молода ще, гожа,-
Тобі знайду такого чоловіка
Багатого і пишного, що будеш
В розкошах ти... та при тобі і я…
Оксана
(встає.) Ой, господи,- нема у його серця!..
Лясковський увіходить. Уздрівши його, Оксана швидко оступається і стає за хату, то він спершу її не бачить.
Лясковський
А ти ще тут? Ну, вмовились про все:
Уранці ми потратим Коваленка,
А потім ви, все військо, враз до брам,-
Вже я звелю, щоб вам їх одчинили...
Пилипенко
Ану стривай, бо ми тут не самі.
(Показує на Оксану.)
Лясковський
А хто ж то є?.. Ге, пані Василева!
А я ж звелів не випускать її!
Пилипенко
Мені ж чому ти не сказав про неї?
Лясковський
Не думав я, щоб тут вона була…
Що ж свідок? Га?
Пилипенко
Деінде хай шукає.
Лясковський
Коли вже так, то треба, щоб вона
Відсіль назад до міста не верталась,
Бо чула все і бачила,- тепер
Пошкодити вона нам може в справі.
Пилипенко
То замкнемо її.
(До Оксани.)
Іди сюди!
(Іде до неї, бере за руку й веде.)
Оксана
(пручаючись.)
Не хочу я!.. Пустіть мене!..
Пилипенко
Не бався!
(До Лясковського.)
Держи її, я поки відімкну.
Лясковський держить Оксану за руки, Пилипенко відмика. Оксана хоче випручати руки.
Лясковський
Та нуте-бо, ви не пручайтесь, пані!
Не зробимо лихого вам: ви тут
Посидите до завтрього, та й годі,
А завтра вас до себе я візьму.
Оксана
Пустіть!.. Пустіть!
Б'ється в його в руках, він її держить за стан.
Лясковський
От бачите, й мені
Бог погодив хоч трошки вас обняти,
А ви тоді казали - ні та й ні!.. А гарно як!..
(Дужче її тулить до себе.)
Пилипенко
(відімкнувши.)
А ну її сюди!
Лясковський
Посидьте ж там!
(Упиха Оксану до хати, хоч вона пручається. Пилипенко замикає.)
Отак-о добре буде!
Тепер же ти веди мене назад,
А то й мене так замкнуть, як Оксану.
Та козака якого ти пришли
Сюди, щоб він беріг її.
Пилипенко
А треба... Ну, дак ходім, крізь варту проведу.
Виходять.
Якийсь час на сцені нема нікого, трохи згодом Оксана починає торсати з хати вікно, але не може його відсунути. Увіходить Грицько з Козаком.