А що, якби ляхи нас подоліли?
Оксана
Тоді б поліг в останнім бої ти.
Коваленко
А ти?
Оксана
А я-? Чудний бо ти, Василю!..
Коваленко
В неволю ти попалася б тоді!
Оксана
В неволю - я?! Навіщо глузувати?
Ні, смерть - то мить, неволя - цілий вік.
Я до життя готова і до смерті:
Де будеш ти, то буду там і я.
Коваленко
Голубочко, душі моєї сонце!
Мій світоньку! З тобою все ясне,
Без тебе - ніч... ніч темна і похмура…
Без тебе я... і жити б я не міг!
Оксана
(палко пригортаючись до його.)
О цить-бо, цить!.. А то тебе від себе
Не зможу я пустити!
(Цілує його, потім одштовхує злегенька).
Ну, іди!
Коваленко
Іду, іду... Бо справді забарився…
(Іде, але на порозі спиняється).
А відаєш, якая новина?
Грицько знайшовсь.
Оксана
Невже? А де?
Коваленко
В Ханенка.
Оксана (сумно.)
І він туди!
Коваленко
Я з шанців сам пізнав…
І в посланця питавсь,- і той так каже…
Ну, вже піду... Я скоро і вернусь.
Виходить.
Оксана
(Сама. Проходить по хаті, тоді сідає біля столу).
Грицько знайшовсь... і б'ється за Ханенка..
І винна - я... Укупі ми зросли,
І плакали, й сміялися укупі...
Він покохав мене і певний був,
Що будемо ми двох із ним подружжям...
Та, може, так воно й було б, якби
Не стрівсь Василь... Маленька зірка гасне,
Як засія на небі сонце... Так...
Як оддалась за Василя,- не стало
Тоді Грицька: ураз кудись він зник...
А се тепер у ворогів з'явився...
І щирий він, і гарний, добрий був...
Ми вкупі з ним ділили сміх і сльози:
Він батькові був тільки приймаком,
Але мені він братом був ізмалку.
І жалко так, що з ворогами він...
Як сталося, що він тепер з Ханенком?..
Як все тепер поплуталось: хто був
Учора наш, той з ворогами завтра...
Се помилка його, і певна я,
Коли б його могла я де уздріти,-
Вернувся б він, їх кинувши, до нас.
(Схиляється головою на руку й замислюється)
Баба Горпина ввіходять.
Горпина
Чи вернеться небавом пан Василь?
Оксана
Ви хочете, бабусенько, вже спати?
Лягайте, спіть! Чого ще вам товктись?
Я Василя тут буду дожидати,
І дам йому вечеряти сама.
Горпина
Так я піду.
Оксана
Ідіть та спіть, бабусю!
Горпина виходить. Оксана знову сидить біля стояу, замислившися. Увіходить тихо чоловік середнього зросту, в звичайній мужичій одежі, білявий, з усами, без бороди. Увійшовши, озирається, не важучися нічого робити. Оксана, почувши його, підводить голову і відразу встає... придивляється...
Оксана
Се хто такий?.. Ой хто се? (Пізнає.)
Боже правий!..
Чоловік
Не пізнаєш?
Оксана
Ні, я пізнала... ви... Се, батьку, ви...
Пилипенко
Се я... Чого ж злякалась?
Поблідла чом?.. Хіба я дикий звір?
Оксана
Та ні, се так... се я... не сподівалась…
Я думала, що вас немає тут...
Пилипенко
Та не лякайсь!.. Я не прийшов ганьбити
Тебе за те, що ти за Василя
Свого пішла, від батька втікши нишком,
До ворогів пристала...
Оксана
Батьку, ні!
Не вороги вони мені, а рідні.
Той ворог нам, хто наш плюндрує край:
Не я, а ви, мій батьку, з ворогами.
Пилипенко
Мовчи уже, коли ще не клену!
Я не про те тут маю розмовляти.
Оксана
А я про те: покиньте, тату, їх,
Вернітеся до нас! Вас привітаєм
Як рідного, коханого ми всі…
Любитиму, коритимусь!.. Верніться!
Пилипенко
Облиш, кажу!.. Не в тім сьогодні річ!
Повинна ти мене обрятувати:
Сюди вночі я тайником уліз,-
А поки тут ходив, то тайника
Засипано,- зоставсь я мов у пастці.
У бур'яні пролежав цілий день,
А се добравсь по-темному до тебе.
Оксана
Але чого ж ви опинились тут?
Пилипенко
А що тобі? За ділом опинився…
Рятуй тепер і випусти мене!
Оксана
А як же вас я випущу? Всі брами
Скрізь замкнено, і вартові стоять.
Пилипенко
То одури тих вартових, як знаєш,
А випусти відсіль мене мерщій!
Оксана
Та як же я їх можу одурити?
Пилипенко
Ти вимудруй! Ти знаєш ліпше це!
Оксана
Дурить своїх? Ні, я того не хочу.