27 лютого
На світанку — новий шквал, але не такий великий. До сходу сонця я мав задоволення переконатися, що, незважаючи на кепську ніч, ми все ж таки були дуже недалеко, тільки трохи на північ від мису Боша. Потім о дев'ятій годині показався острів Аді. Близько десятої години небо розпогодилось, і свіжий східний вітер почав швидко посувати нас уперед. Близько третьої години при сильному попутному вітрі та хвилі ми пройшли через протоку мису Наутілус, і нас мало не залило хвилею. Зайшовши за острів Аді, ми опинилися немовби у великому озері. Кинули якір. Жителів на березі не було видно. Ввечері чути було людські крики, але я не певний, що це були люди, а не пташині голоси. Вночі пішов дощ.
28 лютого
Рушив до острова Наматоте. Було душно, і вітер спочатку був дуже незначний, північний, але, коли ми відійшли до острова Аді, він перемінився на західний та південно-західний, і в повітрі посвіжішало. Гори коло бухти Тритона були вкриті хмарками, а навколо висіло багато дощових хмар. Надвечір ми підійшли до Наматоте. На березі здалека показався вогник, який одразу ж зник.
Мабуть, жителі перелякалися звуків барабана та пісень на урумбаї, якими мої люди підбадьорюють один одного, коли гребуть. При місячному світлі можна було бачити скелі, вкриті вгорі рослинністю. Подекуди вони були стрімкі. Часом напрочуд гучна луна повторювала звуки гонга та голоси людей. Групи скель, вкриті рослинністю, були сполучені піщаними перешийками, і невеликі бухточки врізалися між скелі, являючи собою зручне пристановище для невеликих суден; і справді, серамські прау часто кидають тут якір. Нас гукнули з невеликої піроги. Сангіль відгукнувся в свою чергу, крикнувши своє ім'я, та люди довго не пізнавали його голосу, проте, чуючи зрозумілу мову, пірога трохи наблизилася. Потім друга, більша, з просторою платформою, на якій сиділо кілька озброєних людей, вийшла з-за другої скелі. Почалися переговори, і, нарешті, переконані словами Сангіля та двох інших матросів-папуасів, вони підійшли до урумбаю, і кілька чорних постатей, голосно розмовляючи, влізли до нас, лишивши зброю в пірозі. Поки точилася тут жвава розмова, на пірозі почулося кілька пострілів: папуаси розряджували свої кремнівки, які вони набили на всякий випадок. Дві рушниці вистрілили, а третя, незважаючи на всі старання, не послухалася.
1 березня
Чарівний ранок надавав великої краси скелям та зеленим острівцям Наматоте й гарним горам з величними обрисами бухти Тритона. Після сніданку, озброєний записною книжкою, парасолькою та револьвером, я рушив у тубільній пірозі на берег. Сангіль, озброєний старим тесаком, і Давид, з мисливською рушницею та невеликим каучуковим килимом, супроводили мене. Папуаські піроги пливли за нами. Вилізши біля коралового рифу, я подався до кількох хатин, майже закритих зеленню. Коли я наблизився, дві-три жінки з дітьми метнулись у кущі.
Кілька чоловік вийшли до мене назустріч і привели до місця, вкритого матами, де я і розташувався. Мені сказали, що радья Муда-Наматоте незабаром прийде.
Сільце, в яке я прийшов, напевне й не варте іншої назви. Там було тільки два або три курені та дві прау з покрівлею, витягнуті на берег. Курені були дуже примітивної будови й скидалися на ті, які я бачив у горах Марівелес у так званих негритосів острова Люсона. Кілька жінок сиділо коло них і готувало їжу. Між жінками була одна дуже балакуча серамка з довгим прямим малайським волоссям, що пішла за своїм чолові-ком-папуасом, який повернувся з Сераму. Тубільці були не дуже гарні; в багатьох помітно хвороби шкіри та рани. Два-три папуаські юнаки являли собою, проте, добрі зразки папуаської краси. Кучеряве волосся, що крутилося великими кільцями, свідчило про мішанину з жителями Сераму та іншими малайцями.