22 грудня
Курйозна сцена сталася сьогодні в Бонгу. Як я вже не раз казав, удень у селищах людей звичайно не буває: чоловіки або в інших селищах, або полюють чи рибалять, або — в лісі чи на плантації; жінки з дітьми також на плантаціях. Повертаються вони перед заходом сонця. Знаючи це, а також і те, що мун уже кінчився кілька днів тому, ми були здивовані, почувши кілька гучних поквапливих ударів у барум, який скликав людей з плантацій у селище. Я також пішов туди і був один з перших. Бау, який наспів до мене, оповів мені про подію, а в цей час з хатини Лако долинали крики його дружини. Лако, повернувшись раніше як звичайно, застав свою дружину в своїй хатині, але не саму, а в товаристві Калеу, молодого парубка років двадцяти двох. Тубільці взагалі ходять так тихо, що коханців застукано зовсім зненацька. Калеу, побитий чи ні, — я не знаю, — вискочив із хатини Лако, який почав шмагати дружину. Він на хвилину покинув її, щоб скликати барумом своїх друзів. Коли я прийшов, Калеу стояв понурий біля своєї хатини, а Лако чинив далі розправу в своїй. Аж ось він вискочив, озброєний луком та стрілами, і, оглянувши довкола присутніх, яких уже зібрався цілий натовп, побачив Калеу. Тоді він спинився й почав вибирати стрілу для розправи. В той час один тубілець подав Калеу лук та кілька стріл. Дивлячись на Лако й на його крайнє збудження, я не думав, щоб він спромігся влучити у ворога, і, справді, стріла пролетіла далеко від Калеу, який стояв не ворушачись. 1 друга стріла не влучила, бо Калеу вчасно відскочив убік, після чого він не став дожидати третьої, а швидко зник. Чи стріляв він у Лако, чи ні — я не помітив; я стежив за цим другим. Проте мені сказали, що й він вистрілив раз, але не влучив. Коли Калеу пішов, гнів Лако впав на його хатину, і Лако почав рвати покрівлю й ламати її стіни; та тут тубільці зважили за потрібне втрутитись і постарались відвести його геть.
Другого дня я застав ворогів, що дружньо сиділи коло беpera моря й курили одну цигарку. Побачивши мене, обидва зареготали: «А ти вчора бачив?» — спитав мене Лако. «Бачив», — відповів я. «А що ж сьогодні? Калеу хороший чи поганий чоловік?» — захотів я знати. «О, хороший, хороший», — заявив Лако. З свого боку Калеу казав те ж саме про свого супротивника.
На стежці до Бонгу я зустрів Унделя й показав йому на Лако та Калеу, які сиділи вкупі. Ундель сказав мені, що Лако прогнав свою дружину, яка живе тепер в хатині Калеу; при цьому він голосно зареготав.
Проте такі випадки трапляються не часто; це тільки третій, про який я дізнався.
БУЛУ-РИБУТ
Січень 1877 року
Мої спостереження з антропології посуваються. Я розглядав волосся щойно народжених; вони не кучеряві. Досі я зміряв 102 голови чоловіків, 31 жінок та 14 — дітей. Розглядав також ноги, руки й нігті тубільців.
Лютий
Перебування в Айру та екскурсія на архіпелаг Задоволених людей і в селище Epeмпі. Через те що Каїн не знав дороги в Еремпі, ми заїхали на острів Сегу й забрали там двох людей як провідників. З бухти ми увійшли в річку Аюн-Монгун. Проїхавши невелику протоку її, ми опинилися в невеликому, майже круглому, оточеному лісом озерці, що зветься Моут-Монгун. Тут довелося лишити пірогу й піти вузькою стежкою, дуже незручною через масу ротангу, що пересікає її і чіпляється за одяг. Надзвичайно високий дикий бананник привернув до себе мою увагу; плоди йог» були маленькі, зелені, повні зернят. Їх не можна було їсти. Листя також проти інших видів дуже вузьке. Ми йшли далі на захід і десь через годину дісталися до селища Еремпі. Жителі його були дуже налякані моєю раптовою появою і, мабуть, моїм виглядом, бо вони, як сказав мені Каїн, не бачили ще білих.
Кілька протяжних ударів у барум скликали жителів селища, що працювали на плантаціях та в довколишніх селищах. (Люди Еремпі живуть у невеликих розкиданих у лісі хатинах, час від часу приходячи до головного селища).
Хатини в Еремпі були майже всі на палях, але люди зовнішністю нічим не відрізнялися від папуасів берега Маклая. Я зміряв кілька голів та записав, дещо з слів їхнього діалекту.
Хоч люди тут, як оповідають, людожери, але в своїх прикрасах вони не мають жодного людського зуба або кістки й ніколи не використовують їх як знаряддя. Каїн мені сказав, що-рештки кісток вони викидають у море. Тут я бачив щити іншої форми, ніж на островах Задоволених людей, — вони не круглі, а довгасті.
Повертаючись другого дня вранці додому, я здивовано почув дуже гучний голос, якого я не міг віднести ні до якої відомої мені тварини; в усякім разі можна було гадати, що тварина ця має бути неабиякого розміру. Я був дуже здивований, дізнавшись, що це був голос дорослого казуара. Каїн запевняв, що їх тут, у цьому лісі, особливо багато і що він часто чув їх.