Кілька пірог наблизилось до шлюпки. В одній з них був Каїн, а в другій Марамай і Гассан та кілька інших. Щоб не гаяти часу на зайві переговори, я запропонував їм усім поїхати зо мною на корвет, обіцяючи дати тютюну та цвяхів.
Опинившись на палубі, тубільці були дуже збентежені й перелякані шумом машини та масою матросів. Вони одразу ж почали просити мене пустити їх додому. Сказавши Каїнові та Гассанові, що мені їх треба, щоб говорити з людьми острова Сегу, куди йде корвет, і, роздавши решті дуже щедро те, що їм обіцяно (тобто тютюн і цвяхи), я відпустив їх, затримавши Каїна, Гассана та Марамая, який сам забажав рушити з нами. Коли корвет пішов, я майже силоміць мусив був затримати Каїна, а Гассан, влучивши момент, коли я на нього не дивився, видерся на пів'ют і відтіля кинувся в море. Проходячи повз острівець Урему, де я 1877 року посадив кілька кокосових пальм, я мав насолоду бачити, що всі вони зійшли й росли добре. Каїн і Марамай, показуючи на них, повторювали моє ім'я, примовляючи: «Нуї Маклай», «Монки Маклай» («Острів Маклая», «Кокоси Маклая»), «Навалобе Маклай Урему і на таль атар» («Згодом Маклай прибуде в Урему й збудує собі дім»).
Тубільцям дуже хотілося, щоб корвет пройшов через вузьку протоку між островом Грагером і мисом Бейле на материку Нової Гвінеї і таким способом попрямував до острова Сегу. Однак адміралові здалося це занадто ризикованим, через що ми продовжували путь уздовж архіпелагу Задоволених людей. Ми проминули довгий острів Сегу й побачили протоку між ним і материком, зовсім вільну від усякої небезпеки. Пройшовши протоку, корвет кинув якір коло західного берега острова Сегу. Було ще не пізно, і цього ж дня ми зробили кілька промірів.
Я рушив з кількома офіцерами на паровому баркасі оглянути бухту великого порту князя Олексія. Коли я повернувся, мені сказано, що Каїн і Марамай наслідували Гассана, тобто скористувалися пірогою, яка наблизилась і забрала їх з води, і більше не поверталися. Хоч я частково вибачав тубільцям їхній страх, та все ж мені було дуже прикро через їхній вчинок, і тому, побачивши пірогу з двома тубільцями, я наказав стерновому під'їхати до неї і майже силоміць узяв одного з них, а другий кинувся у воду. Я відвів свого бранця на корвет, переконаний, що це спонукає Каїна та Марамая повернутися назад. На палубі я почав з того, що переконав на мигах (діалект Сегу був мені невідомий) мого бранця, що його не чекає ніяка небезпека, а навпаки, він дістане багато подарунків, з яких чимало я дав йому негайно ж.
Перед заходом сонця краєвид високих гір з їх вершинами Канта й Шопенгауера був чарівний. Двом людям з команди доручено доглядати бранця, який, завдяки добродушності матросів, почував себе цілком спокійно, беручи все, що тільки йому давали.
20 березня
Я одягнувся о пів на п'яту, а після сніданку вирушив з лейтенантом Б. до бухти Еремпі, що була, як виявилося, далеко більша, ніж ми думали, й складалася, власне, з трьох басейнів. Глибина води в бухті цілком достатня для великих суден. Береги навколо були вкриті лісом. Ми бачили кількох тубільців, які, проте, побоялися наблизитись до парового баркаса, який плив і своїм димом дуже бентежив їх. Коли ми поверталися назад, я попросив лейтенанта Б. увійти в річку Аю, яку я знав ще з 1877 року.
Річка, як виявилося, була досить глибока, хоч і вузька. Рослинність навколо була розкішна. Одна ліана з пучками лілових квітів попадалася нам дуже часто. Височенні бананники росли край берега. Крім високого стовбура та вузького листя, вони визначалися маленькими неїстівними плодами, повними зернят.
Недалеко від гирла річки Аю я помітив невелике озеро, яке бачив, вирушаючи в селище Еремпі 1876 року.
Я вирішив, повернувшись на корвет, відпустити нашого вчорашнього бранця й через це сам пішов з ним у селище Сегу, яке, проте, виявилося зовсім безлюдним. В одній з покинутих хатин я побачив два круглі щити, кілька горщиків з орнаментами коло шийки та один дуже цікавий телум. Наш бранець лишився на острові й не відходив від шлюпки до нашого від'їзду.
Він був не від того, щоб повернутись назад на корвет, де всі поводилися з ним дуже добре. Повертаючись назад до корвета, я зустрів кілька пірог і почав умовляти тубільців (говорячи діалектом Бонгу, який вони, видимо, частково розуміли) повернутися в селище, відкіля вони вибралися вчора ввечері через приїзд нашого корвета. Давши їм кілька подарунків (тютюну, червоного ситцю та бісеру), я сказав, щоб вони привезли нам другого ранку кокосових горіхів. Коли смеркалося, можна було розглянути в пітьмі кілька пірог, що поверталися на острів Сегу. Вогники, які замигтіли там і там, показували нам, що тубільці послухалися й повернулися додому.