РОЗДІЛ IV
Марні мрії. Дійсність глузує
Два наступні дні Керрі не переставала з захопленням думати про своє майбутнє.
Нестримна уява несла її у вир розваг і втіх, яких вона могла б сподіватися, якби від колиски була улюбленицею долі. Вона охоче, щедрою рукою розподіляла свої мізерні чотири з половиною долари на тиждень, надто швидко знаходячи, на що їх витратити. Перше ніж лягти спати, вона сідала в крісло-гойдалку й дивилася у вікно на принадно освітлені вулиці, і тоді цей сподіваний заробіток прокладав своїй майбутній власниці шлях для всіх радощів і оздоб, яких тільки може зажадати жіноче серце.
«Я житиму весело!» — думала вона.
її сестра Мінні нічого не знала про цей нестримний політ фантазії, що загрожував вичерпати всі можливі джерела насолод. Вона старанно шарувала підлогу в кухні, міркуючи про купівельну спроможність вісімдесяти центів, призначених на недільний обід. Коли Керрі повернулась додому, розпалена своїм першим успіхом, готова, незважаючи на втому, без кінця розповідати про цікаві події, які привели її до перемоги, — старша сестра тільки всміхнулася, почувши цю новину, і спитала, чи не доведеться їй частину заробітку витрачати на конку. Таке міркування не спадало Керрі на думку, проте воно пе змогло надовго охолодити її запалу. Вона перебувала в тому стані, коли одна сума легко віднімається від другої без помітного зменшення цієї останньої,— і була щаслива.
Гансон повернувся додому о сьомій годині у трохи дражливому настрої, як звичайно перед вечерею. Це виявлялося у нього не стільки в словах, як у похмурому вигляді, з яким він походжав по кімнаті. Він мав пантофлі з жовтої повсті і, повернувшись додому, одразу ж узував їх замість важких черевиків, потім довго мив простим милом обличчя, аж поки воно ставало яскраво-червоним і лискучим, — оце і все його готування до вечері. Упоравшись, він брав вечірню газету і читав у глибокому мовчанні.
Дуже неприємно, коли в молодої людини така вдача, — ось
яке враження це справило на Керрі. Як це звичайно бував, настрій Гансона впливав на всю сім’ю; його дружина принишкла і ні про що не питала, розуміючи, що відповіді не почує.
Проте, дізнавшись, які новини принесла Керрі, він трохи прояснів.
— Виходить, ви не гаяли даремно часу! — зауважив він і навіть злегка всміхнувся.
— Авжеж, — відгукнулася Керрі, і в голосі її бриніла гордість.
Він ще про щось запитав, а потім почав гратися з дитиною і облишив цю тему. Мінні повернулася до неї за столом.
Та не так легко було примусити Керрі пройнятися тими поглядами, які панували в сім’ї.
— Це, мабуть, дуже велика фірма, — сказала вона між іншим. — Величезні дзеркальні вікна, безліч службовців. Чоловік, з яким я розмовляла, сказав мені, що вони наймають силу людей.
— Тепер не так важко знайти роботу, — докинув Гансон, — аби тільки людина мала пристойний вигляд.
Підбадьорена радісним настроєм Керрі й несподіваною балакучістю чоловіка, Мінні почала розповідати Керрі про деякі всім відомі визначні місця Чікаго, які варто побачити, — розваги, що нічого не коштували.
— Тобі цікаво буде побачити Мічіган-авеню. Там такі гарні будинки. Чудова вулиця!
— А де міститься театр Джекобса? — перебила її Керрі; то був один з театрів, де ставили мелодрами.
— Та не дуже далеко звідси, — відповіла Мінні.— Це на Голстед-стріт, тут близенько.
— Як би мені хотілося там побувати! Я ж сьогодні, здається, переходила через Голстед-стріт, правда ж?