— Здається, Керрі не дуже сподобалась робота, — сказала Мінні чоловікові, коли той з газетою в руках зайшов на кілька хвилин до їдальні.
— А все-таки їй доведеться якийсь час потерпіти, — промовив Гансон. — Вона що, вниз пішла?
— Так, — відповіла Мінні.
— Я б порадив їй потерпіти. Може статись, що вона кілька тижнів шукатиме іншої роботи і нічого не знайде.
Мінні відповіла, що так і зробить, і він знову взявся за газету.
— На твоєму місці,— обізвався він перегодом, — я б не дозволив їй стояти отам унизу на дверях. Це не зовсім пристойно.
— Я скажу їй, — пообіцяла Мінні.
Життя вулиці збуджувало в Керрі невгамовну цікавість. Здавалось, їй ніколи не набридне догадуватись, куди їдуть усі ці люди, які розваги їх чекають. Її уява обмежувалася дуже вузьким колом, весь час повертаючись до одного й того ж: гроші, зовнішність, убрання, розваги… Часом в її голові зринала невиразна згадка про Колумбія-Сіті або її на мить охоплювало роздратування від пережитого за день, але загалом той маленький світ, що її оточував, цілком поглинув усю її увагу.
На першому поверсі будинку містилася пекарня, і Гансон спустився туди по хліб, коли Керрі стояла внизу. Вона не помітила його, поки він не опинився зовсім поруч.
— Я йду по хліб, — тільки й сказав він, проходячи повз неї.
Як легко думки однієї людини передаються іншій! Гансон і справді пішов по хліб, але при цьому мав на думці також подивитись, що робить Керрі. І не встиг він наблизитись до неї, як вона вгадала його намір. Вона й сама не знала, як їй це спало на думку, але в ту мить вперше виразно відчула неприязнь до нього. Тепер, вона знала напевне, що не любить його, бо він підозріливий.
Іноді яка-небудь несподівана дрібниця здатна по-новому освітити все навколо. Течія думок Керрі була порушена, і невдовзі після того, як Гансон піднявся нагору, вона теж повернулась. Поки минав час — чверть години, і ще чверть години, і ще, і ще, — їй ставало все ясніше, що Друе не прийде, і це її чомусь трохи ображало, так, нібито її покинуто, ніби вона виявилася не досить гарною для нього. Нагорі, у квартирі, панувала тиша. Мінні шила при світлі лампи, сидячи за столом. Гансон уже ліг у ліжко. Стомлена, невесела й розчарована, Керрі тільки й спромоглася сказати, що йде спати.
— Так, ти краще лягай, — відповіла їй Мінні.— Тобі ж завтра рано вставати.
Ранок не приніс нічого втішного. Коли Керрі виглянула
зі своєї кімнати, Гансон уже виходив з дому. За сніданком Мінні пробувала розмовляти з сестрою, але кожна думала про своє і розмова не в’язалась.
Керрі знову пішла пішки, як і напередодні; вона починала вже розуміти, що її чотирьох з половиною доларів не вистачить навіть на проїзд, коли вирахувати те, що вона пла-титиме сестрі. Все складалося досить сумно. Але ранкове сонце розвіяло її невеселі думки, — така-бо одвічна властивість ранкового сонця.
На взуттєвій фабриці вона провела довгий день, уже не такий виснажливий, як напередодні, але й без такої кількості нових вражень. Головний майстер під час обходу спинився коло її машини.
— Звідки ви взялися? — спитав він.
— Мене найняв містер Браун, — відповіла вона.
— Ага, он як! — процідив майстер і додав: — Глядіть же, працюйте як слід.
Дівчата-робітниці справили на неї ще гірше враження, ніж у перший день. Вони здавались цілком задоволеними своєю долею і були всі якісь вульгарні. Керрі мала розвиненішу уяву, а їхня груба мова бриніла незвично для неї. 1 одягатися вона вміла з більшим смаком. Особливо неприємно було їй слухати розмови своєї сусідки, дівчини, озлобленої життям.
Керрі чула, як вона сказала робітниці, що сиділа поруч із нею:
— Я недовго це терпітиму. Платня злиденна, а спину гни допізна — тут здохнеш на цій роботі.
З чоловіками дівчата трималися вільно, і з молодими, і з літніми, перекидалися з ними грубими жартами, які спочатку прикро вражали Керрі. Та й її,— вона це помітила, — вважали такою ж, як і інші.