— Ну що ж, — мовив він, коли вони обоє зручно посідали за столиком. — Вам що замовити?
Керрі переглянула велике меню, подане офіціантом, не спиняючись ні на чому. їй дуже хотілося їсти, і назви страв
ще більше розпалювали її апетит, але вона помітила, що ціни дуже високі.
«Смажене курча — сімдесят п’ять центів».
«Філе з грибами — один долар двадцять п’ять центів».
Їй доводилося чути про всі ці страви, але не вірилося, що вона сама повинна їх замовляти.
— Почекайте, зараз ми це владнаємо, — вигукнув Друе. — Гей, офіціанте!
Кремезний, круглолиций негр наблизився до них і шанобливо схилився.
— Філе з грибами, — замовив Друе. — Фаршировані помідори.
— Слухаю, сер, — сказав негр, киваючи головою.
— Смажена картопля.
— Слухаю, сер.
— Спаржа.
— Слухаю, сер.
— І кава.
Друе повернувся до Керрі.
— Я зранку нічогісінько не їв. Я щойно приїхав з Рок-Айленда і саме збирався йти обідати, як побачив вас.
Керрі тільки всміхалась.
— Що ви робили весь час? — вів він далі.— Розкажіть мені все докладно. Як ваша сестра?
— Вона здорова, — мовила Керрі, відповідаючи на останнє запитання.
Він уважно подивився на неї.
— А ви часом не були хворі?
Керрі кивнула головою.
— Подумайте, яка прикрість! У вас і справді не дуже добрий вигляд. Я зразу помітив, що ви трохи бліді. Що ж ви робили весь цей час?
— Працювала, — сказала Керрі.
— Справді? Де ж це?
Керрі розповіла.
— «Роде, Моргентау і Скотт»? Так, так, я знаю цю фірму. Це тут, далі, на П’ятій авеню, правда? Це скупенька компанія. Що примусило вас піти туди?
— Я не могла знайти нічого кращого, — одверто призналася Керрі.
— Це ж просто обурливо! — заявив Друе. — Вам не слід працювати у цих людей. У них там майстерня зараз же за крамницею, ззаду, правда ж?
— Так, — підтвердила Керрі.
— Це несолідна фірма. Така робота вам не пасує.
Він балакав не вгаваючи, розпитував Керрі, розповідав про себе, пояснював, який це гарний ресторан, поки не з’явився знову офіціант, несучи на великому підносі гарячі, апетитні страви. За обідом Друе показав себе вельми галантним кавалером. Він мав чудовий вигляд з ножем і виделкою в руках, за застеленим сніжно-білою скатертиною столом, заставленим срібним посудом. Коли він розрізував м’ясо, його персні так блищали, що, здавалось, вони ось-ось заговорять. Новісінький костюм приємно шелестів, коли він простягав руку до страви, передавав хліб або наливав каву. Він накладав Керрі повну тарілку, і, зігрівшись душею й тілом, вона вся аж засяяла. Він був із тих, кого звичайно називають чудовим хлопцем, і зовсім зачарував її.
Ця маленька завойовниця долі сприйняла несподіваний поворот на краще зовсім спокійно. Вона почувала себе трошки ніяково, але атмосфера великої зали підбадьорювала її, а натовп добре вдягнених людей за вікном викликав у неї захоплення. Що то мати гроші! Як приємно приходити сюди обідати! Щасливий цей Друе — роз’їжджає в поїздах, гарно одягається, він такий сильний і обідає в чудових ресторанах. Друе справді поважна людина — просто дивно, що він так по-дружньому і з такою увагою ставиться до неї.
— Виходить, ви втратили роботу через хворобу? — сказав він. — Що ж ви тепер думаєте робити?
— Шукатиму, — відповіла Керрі, і по очах її можна було прочитати, що в неї промайнула згадка про злидні, які переслідуватимуть її поза стінами цього ресторану невідступно, мов голодний пес.
— Е, ні,— заперечив Друе, — це нікуди не годиться. А ви давно шукаєте?
— Чотири дні.
— Подумайте тільки! — вигукнув Друе, ніби звертаючись до якогось уявного співрозмовника. — Ні, все це не для вас. Ці дівчата, — він зробив рукою округлий жест, ніби охоплюючи всіх продавщиць і фабричних робітниць, — майже нічого не заробляють. Ви ж не можете прожити на ці гроші?
Він поводився з Керрі зовсім по-братньому. Відкинувши саму думку про таку роботу, він звернув розмову на інше. Керрі справді була дуже вродлива. Навіть у такому непоказному одязі видно було, що в неї гарна фігура. А які великі й лагідні очі! Друе подивився на неї, і вона прочитала ці думки в його погляді. Вона відчула його захоплення, яке так підкреслювалося щедрістю й добросердістю. Керрі почувала, що й він подобається їй, що він міг би завжди їй подобатись. Та було й щось інше, глибше, наче якийсь підводний струмінь у течії її думок. їхні очі зустрічалися тепер щохвилини, і це спрямовувало їхні почуття в одне річище.