— Чому б вам не піти сьогодні зі мною у театр? — сказав він, присуваючи стілець ближче, — стіл був не дуже широкий.
— О ні, я не можу, — вигукнула вона.
— Що ж ви збираєтесь робити сьогодні?
— Нічого, — відповіла Керрі невесело.
— Вам, я бачу, не дуже подобається там, де ви живете?
— Та як вам сказати…
— А що ж ви робитимете, коли не знайдете рцботи?
— Мабуть, поїду додому.
Її голос ледь затремтів; Друе зовсім її заворожив. І обоє зрозуміли без слів — він її становище, а вона — що йому все ясно.
— Ні,— сказав він, — так не можна! — В цю мить він був сповнений щирого співчуття. — Дозвольте мені допомогти вам. Візьміть у мене трохи грошей.
— О ні! — вигукнула вона, відсахнувшись.
— Що ж ви будете робити?
Вона замислилась і тільки похитала головою.
Він дивився на неї з усією ніжністю, на яку був здатний. В жилетній кишені в нього лежало кілька банкнот. Вони були м’які, і Друе нечутно намацав їх, зібгав і затис у руці.
— Послухайте мене, — заговорив він знову. — Я вам щиро хочу допомогти. Купіть собі дещо з одягу.
Він вперше порушив цю тему, і Керрі одразу згадала, що вдягнена поганенько. Своїм грубуватим натяком він вразив її у найболючіше місце. В неї затремтіли губи.
Її рука лежала на столі. Вони були зовсім самі в своєму кутку, і він поклав на цю ручку свою велику й теплу долоню.
— Годі вам, Керрі,— промовив він. — Що ви можете зробити самі? Дозвольте мені допомогти вам.
Він злегка стиснув її ручку, і вона спробувала звільнитись. Він стиснув міцніше, і вона більше не пручалась. Тоді він всунув зелені банкноти їй у руку і на її заперечення прошепотів:
— Не турбуйтесь, я вам їх позичаю, тільки позичаю!
Він примусив її взяти гроші. Тепер вона почувала, що якісь дивні зв’язки єднають її з ним. Вони вийшли на вулицю, і він провів її далеко на південь, до Полк-стріт.
— Вам не хочеться жити з вашими родичами? — спитав він серед розмови, ніби між іншим.
Керрі чула запитання, але не звернула на нього уваги.
— Приходьте сюди завтра зранку, — запропонував він, — і ми з вами підемо на денну виставу. Гаразд?
Керрі спершу відмовлялася, але нарешті згодилась.
— У вас є вільний час. Купіть собі гарненькі черевички і жакет.
Вона й не уявляла собі, які складні міркування хвилюватимуть її по його відході. Поки він був з нею, їй передавався його бадьорий, безтурботний настрій.
— І не сушіть собі голови думками про людей, з якими ви зараз живете, — сказав він, прощаючись. — Я вам допоможу.
Керрі розсталася з ним, почуваючи себе так, ніби якась велика, дужа рука простяглася до неї, щоб скинути тягар турбот з її плечей. Вона мала гроші — дві м’які, зелені, гарні десятидоларові банкноти.
РОЗДІЛ VII
Земне вабить. Краса говорить сама за себе
Справжнього значення грошей і досі ще ніхто як слід не зрозумів і не з’ясував. Коли кожен усвідомить, що головне призначення грошей — оцінювати по заслузі і що їх треба виплачувати за чесно витрачену енергію, а не перетворювати на беззаконно загарбаний привілей, — тоді багато з наших соціальних, релігійних і політичних лих назавжди відійдуть у минуле. Що ж до Керрі, то для неї моральне значення грошей було таке саме, як і для більшості людей. Старе визначення: «Гроші — це те, що мають інші і що мені теж треба мати», — якнайкраще передає, чим для неї були гроші. І ось тепер вона тримала в руці трохи грошей — дві м’які десятидоларові банкноти — і, володіючи ними, почувала себе незрівнянно краще. Вони таїли в собі якусь особливу силу. Людина її розвитку була б щаслива, опинявшись на безлюдному острові з великою торбою грошей, і тільки довгі злигодні та голодування навчили б її розумій, що часом гроші нічого не варті. Але й тоді вона б не збагнула їх відносної цінності; напевне, вона б тільки пошкодувала, що, маючи в руках таку силу, позбавлена можливості скористатися з неї.
Розставшися з Друе, бідна дівчина не чула під собою ніг від хвилювання. Вона трошки соромилася думки, що не знайшла сили відмовитись, але ж потреба в грошах була така пекуча, як було не радіти! Тепер вона матиме гарненький новий жакет! Вона купить собі пару гарненьких черевиків з гудзиками. І панчохи, і спідницю, і ще, і ще… Знову, як і тоді, коли вона підраховувала свій майбутній заробіток, Керрі, в полоні нестримних бажань, удвічі переоцінила купівельну спроможність своїх грошей.
Зате у неї склалося правильне уявлення про Друе. В її очах це був симпатичний, добродушний хлопчина. В ньому не було нічого лихого. Він дав їй грошей, бо мав добре серце, бо розумів, що вона їх потребує. Він не дав би, певна річ, такої ж суми бідному юнакові, але не треба забувати, що бідний юнак, цілком природно, не міг би так зворушити його, як молода дівчина. Прекрасна стать завжди дуже впливала на його почуття. Жадання завжди жило в ньому. Правда, якби він здибав жебрака, що попросив би: «Згляньтеся, пане, я конаю з голоду», — він охоче дав би йому стільки, скільки, на його думку, належало давати жебракові, і одразу ж забув би про це. Він не став би міркувати й філософувати з цього приводу. Йому взагалі не властиві були розумові процеси, що заслуговували б такої назви. Це був метелик, веселий і безтурботний метелик, що кружляв навколо лампи. Втративши своє становище, зазнавши тяжких ударів, що їх часом доля завдає людині, він став би таким самим безпорадним, як і Керрі,— таким самим безпорадним, розгубленим і так само викликав би жаль до себе.