Що ж до його зальотів, то він не мав на думці нічого лихого, не вважаючи, що ті відносини, які він прагнув зав’язати з жінками, можуть бути згубні для них. Він любив залицятись до них, підкоряти їх своїм чарам не тому, що був холодним, злим, підступним негідником; просто його вроджені нахили поривали його до цього, як до вищої насолоди. Він був марнолюбний, хвалькуватий і тішився гарним убранням, наче дурненьке дівча. Справжній негідник обдурив би його так само легко, як він зумів зачарувати гарненьку фабричну робітницю. Успіх Друе у торговельних справах пояснювався його добродушною вдачею і доброю репутацією фірми. Він крутився поміж людей, сповнений невичерпної життєрадісності, і про нього ніяк не можна було сказати, що в нього є духовна сила, гідна називатися інтелектом, що в нього є думки, та ще й благородні, що в нього є почуття, які тривають довше, ніж одну мить. Сафо назвала б його свинею; Шекспір сказав би про нього: «моє жваве дитя», а старий п’яниця Каріо вважав його за розумну, здібну, ділову людину. Одно слово, він був добрий хлопець в його власному розумінні цього слова.
Керрі взяла в нього гроші, і це є найкращим доказом того, що в ньому було щось щире й привабливе. У підступного, ницого чоловіка з лихими намірамі, вона не взяла б і п’ятна-дцяти центів, хоч би як він прикривався маскою дружби. Люди з нерозвиненим розумом зовсім не такі вже безпорадні. Природа навчила диких тварин тікати перед лицем невідомої небезпеки. Вона прищепила маленькому бурундукові несвідомий страх перед отрутами. «Господь оберігає свої створіння», — ці слова стосуються не тільки тварин. Немудра Керрі, мов овечка, керувалась у своїх вчинках інстинктом, а проте залицяння Друе майже не збудили в ній інстинкту самозбереження, дуже сильного у таких безпосередніх натур.
Попрощавшися з Керрі, він поздоровив себе з тим, що зумів справити на неї добре враження. Чорт забирай, просто обурливо, що молодим дівчатам доводиться отак поневірятись. Настає холоднеча, а в неї нема чого вдягнути. Просто жах! Треба піти до «Фіцджералда і Моя» викурити сигару. Коли він згадував про Керрі, ноги легше несли його.
Керрі повернулась додому в такому піднесеному настрої, що не могла його приховати. Але несподівані гроші принесли з собою безліч ускладнень, які її дуже непокоїли. Як же вона зможе купити собі щось із одягу, коли Мінні знає, що в неї немає грошей? Ще не дійшовши додому, вона зрозуміла, що це неможливо. Які пояснення вона могла б дати?
— Ну як? — спитала Мінні.
Керрі не любила брехати і, почуваючи одне, говорити зовсім інше. Якщо вже ухилятися від правди, то хоч принаймні тоді, коли вже інакше не можна. Отож, щоб не доводилося скаржитись, коли в неї було так радісно на серці, вона відповіла:
— Мені дещо обіцяли.
— Де?
— В магазині «Бостон».
— Напевне пообіцяли? — допитувалась Мінні.
— Ось завтра дізнаюся, — відповіла Керрі, якій не хотілося брехати без потреби.
Мінні відчула, що в Керрі гарний настрій, і вирішила, що це добра нагода з’ясувати сестрі, якої думки Гансон про її спробу влаштуватися в Чікаго.
— Якщо тобі не дадуть цієї роботи… — Вона затнулася, не знаходячи підходящих слів.
— Якщо я найближчим часом не знайду нічого, я, мабуть, поїду додому.
Мінні радо підхопила:
— Свен теж вважає, що так буде краще, принаймні на зиму.
Керрі одразу все зрозуміла: вони не хотіли більше тримати в себе безробітну. Вона не дуже сердилася на Мінні та й на Гансона теж. Але, сидячи тепер і міркуючи над сестриними словами, вона раділа, що в неї є гроші Друе.
— Так, — мовила вона, помовчавши, — я теж про це думала.