Отець парох, вважаючи за неслушне безпосередньо зауважити родині всіма шанованого пана Лісного, розвів котроїсь неділі довгу, переконливу проповідь про масонів і бісівську моду.
Ні, це просто не вкладалось в голові: Орися Лісна і Славко Ілакович. Кум і коровай — що? Тут було так, що не тільки він був їй не до пари, але й вона, львів'янка, з голими литками і руками, не підходила йому, хліборобові. Вони, здається, до свого одруження не зустрічались навіть, як то між молодими людьми буває, і теж, очевидно, з таких же міркувань: вона нехтувала такими, як він, а він невисоко цінив таких, як вона.
І раптом як стеля на голову: Славко жениться на дочці Лісних.
«Як? Коли? Чому?» — оце були питання, які занепокоїли родину і друзів і на які ніхто не міг дати вичерпної відповіді.
Від самого Славка мати видушила, буквально видушила, як витискається сік з цитрини, тільки те, що він відвів Орисю додому після вечірки в «Бесіді» і що того самого вечора вони між собою вже заручилися. Згодом виявилося, що він навіть і не збирався з цієї вечірки проводити її. Біля Орисі в той вечір крутився хтось зовсім інший, і Орися сама скерувала справу (еге ж, це теж в її стилі!), що відвів її Славко.
— Значить, сама нав'язалася тобі? — зробила висновок тітка Наталя і таки добре засмутилася.
Овшім, овшім, вона далека від того, аби кидати підозри на панночку з такого дому, як панство Лісних, але така нетерпеливість, такий поспіх з боку панночки викликає чимало думок. Тітка Наталя має підстави говорити в цьому випадку про пірвання[147] хлопця. А куди ж це годиться?
Коли стояли в церкві перед престолом, — вона, така висока, велика, пишна, вся у білому добротному шовку, з спокійним, задумливим поглядом, а він біля неї — ніякий, наче позичений, блідий, з червоними, виразно переляканими очима, — то кожному, хто тільки бачив цю пару, насувалася думка, що Славкова миршава постать завжди служитиме тільки тлом для того, щоб ще показнішою, ще розкішнішою могла здаватися ця жінка поруч нього.
«Добре, — міркує Неля, — така жінка Славка, така є невістка Ілаковича, але між цими двома личинами змішується десь і Маркіянова кохана».
Чому саме її образ обрав він собі за ідеал? Не можна спрощувати справи думкою, що єдиною причиною цього, а не іншого вибору була недосвідчена юність Маркіяна.
Буває, чому ні, що юнаки закохуються з першого погляду у сестер своїх товаришів (власне, так, як зробив Маркіян), але кохання це, яке можна назвати тільки репетицією справжнього кохання, скоро вивітрюється. Чому ж у цьому випадку трималося воно Маркіяна навіть тоді, коли він мав уже нагоду бачити інших дівчат і робити порівняння між ними і Орисею?
І так поволі та якась Славкова жінка виростає до загадки, яка позбавляє спокою Нелині сни.
Оцей неспокій і приводить одного дня Нелю у кімнату тітки Клавди.
— Тітонько, не знаю, як найкраще дістатися у Вільхівці до Славків.
Клавда, не виймаючи люлечки з уст, по-парубоцькому підморгує Нелі:
— Ага, меду захотілося! Шкода, що гостриш собі апетитик. Не дадуть. Тобто Славко, може, і дав би, але пасікою відає Оришка, а та не дасть… Та якби могла, то двічі їла б одне і те саме… Хі… Хі… Хтось казав мені, що вона на тих самих кістках двічі суп варить…
Нелі робиться прикро за Маркіянове кохання.
— Та що тіточка таке слухає? Орися навіть не заглядає до кухні… Це вже хтось навмисне наговорив на неї.
— Та, може, і твоя правда. А мені що? Я знаю тільки те, що мене виправила з порожніми кошиками, а тебе — не знаю, — може, матимеш більше щастя.
— То тіточка їздила аж до Вільхівців?
— Їздила, їздила… Ані гадки не мала їхати, але той чорт Нестор спокусив мене. Ще минулого місяця прийшов сюди і почав, як то він уміє, чуда-дива розповідати «пане добродію» про їхнє зразкове господарство, про пасіку, про ферму срібних лисів, про якісь надто модерні сушарні для фруктів, про пивниці для печериць, про якесь спеціальне вино з шипшини. Ага, ще, що найважніше, — сам запропонував мені коней та ще став наказувати, щоб я не забула забрати кілька кошиків з собою, бо з Вільхівців не випускають голіруч і дуже нібито сердяться, як приїздять до них без кошиків чи рюкзаків… Чисто, кажу тобі, загіпнотизував мене той вар'ят… Уяви собі.