Але найчастіше мала здибання з Митром. Недокінчена розмова у Вишні продовжувалася тут.
«Митрику, — каже йому, — я, відаю, сню тебе, небоже. Бо я у криміналі, а ти з Доцькою шлюб взяв. Вона тепер твоя газдиня. Як ти можеш здибатися зі мною?»
А він, ще вродливіший, ще дужчий, як насправді, бере її, немов комашку, на руки, гойдає то вперед, то назад, як у колисці, і лише сміється з такої її дурної бесіди:
«А хто тобі казав, що ти в криміналі? За що тебе, солодятко моє, мали б до криміналу садовити? Чи ти вбила кого, чи обікрала, чи підпалила? А з Доцькою хай газдують мої мама, коли вже так напосілися на багацькі маєтки. Ади, хай сватає їх старий Курочка. Я би хотів видіти, яка буде з них пара… ха… ха… ха…»
Марічка вірить йому і не вірить. Навіть у сні мучить її думка, що він може знову покинути її.
«Ти тому так говориш, що я тут, коло тебе. А зараз візьмеш і зникнеш, розпливешся, гей туман по долині, я знову лишуся з журою, а ти будеш з Доцькою. Бо мені все здається, Митрику, що я сню тебе. І не я, а Доцька твоя газдиня. А я люблю тебе, Митрику ти мій злотий, і діленого не хочу. Або ти будеш весь моїм, або дай мені спокій і йди своєю дорогою».
А він нахиляється над нею (сам великая, вона комашка комашкою проти нього), шукає гарячими губами вільного місця на шиї поміж коралями, де б можна притулитися губами, і каже палко:
«Неправда твоя, Маріє, що я покидаю тебе. Хто тобі таке наговорив? Та й кому ти маєш, дівча, вірити, як не мені одному? Затям собі, Марічко, — голос його м'який, як повісмо, а очі великі, ніби світла снятинського поїзда, коли вночі мчить вишнянськими верболозами, — що б тобі люди на мене не наговорювали, що б я сам не робляв, що б тобі не снилося, то тямуй тільки одне: я твій, а ти моя на цім і на тім світі».
Справу Йосафати Мартинчук вів новий слідчий суддя Владислав Матіясек, плечистий блондин з напрочуд сплющеною головою. Зважаючи на форму черепа нового слідчого, можна було зробити висновок, що в Матіясекової мами були важкі роди, які не обійшлися без втручання акушерських щипців.
Владислав Матіясек був гомо новус у Нашому. Прибув він сюди з колишнього російського забору[28] (звідціль і деяке знання української мови) як спеціаліст по боротьбі з комуністами та іншими неблагонадійними елементами на території Східної Малопольщі.
На перших порах свого перебування в Нашому Матіясек привертав до себе увагу негалицькою мовою і вишуканою, під англійський спортивний стиль, елегантністю.
Владислав Матіясек мав, крім того, ще й марку неабиякого теоретика в питанні національних меншостей в Речі Посполитій Польській. Стояв на позиції тих, які вважали ясною несправедливістю та навіть і образою для громадян польського походження, зокрема прихильників панівного уряду, коли б їх юридично зрівняти з так званими національними меншостями.
З цих міркувань у своїй суддівській практиці він старався щораз більше утверджувати неписаний у Польщі закон про громадян першого і другого класу.
Напередодні від'їзду Матіясека у Наше секретар Міністерства справедливості[29] недвозначно натякав, що в майбутньому, розуміється, в залежності від того, наскільки він виявиться на висоті своїх службових обов'язків, у Варшаві його чекає посада в окружному суді. До речі, в тому самому місті, де минули його студентські роки, чекала на нього наречена, між іншим, родичка якраз секретаря Міністерства справедливості, трохи химерна, а проте (а може, саме й тому) чарівна панна Малгося.
Основним принципом в суддівській практиці молодого судді була аксіома: закон сильніший, ніж сама правда (рес юдіката про вертітате габетур).
На східних кресах[30] цих відібраних назад історичною справедливістю і польською зброєю землях суд не смів помилятись ще й тому, що в даних політичних обставинах він тут потрійно репрезентував польську державність.
Матіясек лестив собі, що має свій індивідуальний метод висвітлення найбільш заплутаних справ. Етичною основою цього методу було упереджене недовір'я до місцевого населення.
В кожному русині Матіясек підозрівав вивротовця[31], що приготовляє замах на цілість Речі Посполитої. Просто-напросто виходив з переконання, що аполітичний русин сьогодні є політично небезпечним в потенції.