Жінка й гадки не мала, що дехто вже приготувався поласувати її смачною багряною кров’ю. Ельвіра натиснула на кнопку фотоапарата… Почувся клац – і у світлі спалаху майнула пара білих ікл. Підлетівши до дівчини, яка нічого не підозрювала, Міхай Цепеш вп’явся їй у шию. Комір було безнадійно зіпсовано, а його власниця, яка щойно дивним чином уникнула укусу вампіра, верескнула з переляку. Підскочивши на місці, Ельвіра обернулася і… закохалася з першого погляду у вродливого, блідого наче смерть брюнета з червоними губами, що чомусь нагадали їй солодку суницю, якою вона любила ласувати влітку.
І знову їй пощастило, бо серце чорнявого незнайомця тієї ж миті пристрасно запалало у відповідь. Міхай не міг відвести погляду від вродливої рудоволосої дівчини з бездонними синіми очима, схожими на нічне небо в досвітній час.
– Яке щастя, що на мамі тоді був цей безглуздий комір! Якби тато вкусив її по-справжньому, нас би зараз не було, – сказала Сільванія.
Дака мовчки перегорнула сторінку фотоальбому.
– Ах, яка мама тут красуня! – вигукнула Сільванія, побачивши мамин весільний портрет. – Коли вирішу виходити заміж, матиму таке саме весілля! Мамуню, татку, розкажіть про цей день!
– Так-так, розкажіть їй, будь ласка. За 239 разів хіба все запам’ятаєш, – пробуркотіла Дака.
Але в маминих очах уже заблищали пустотливі іскорки.
– Ми тоді винайняли просторий склеп на старому кладовищі, – повернувшись до доньок, почала свою розповідь Ельвіра. – Запрошено було лише родичів і друзів Міхая. На жінках були розкішні вбрання з гнилі найвищого ґатунку, на чоловіках – дуже якісні запліснявілі костюми і капелюхи. Ну а мені пошили казково гарну мереживну сукню. Найбільш зворушливий момент настав, коли церемоніймейстер запитав у Міхая, чи готовий він кохати мене, поки смерть не розлучить нас, і він відповів…
– Sni! Je pnam! – додав вампірійською Міхай і з ніжністю подивився на дружину.
– Як зворушливо, – схлипнула Сільванія і знову подивилася на весільну світлину батьків. Сивоволосий церемоніймейстер мав вигляд, як і личить вампірові, могильно-похмурий. У руці він тримав довгий кинджал, а на голові у нього викрашався чорний блискучий циліндр.
– Кинджал – це по-твоєму зворушливо? – посміхнулася Дака.
– Ні, зворушливо те, що тато заради кохання до мами попросив провести обряд крові. Ти тільки уяви собі: заради мами він відрікся від вічного життя!
– Так і є, і я ані краплі не шкодую! – відгукнувся Міхай. – Церемоніймейстер надрізав кинджалом наші долоні. Ми з’єднали їх, і наша кров змішалась. Весілля простого смертного і вампіра без цього обряду просто неможливе!
– Я б нізащо у світі на таке не наважилася, – прошепотіла Дака на вухо сестрі. – Тато ж не знав, якими саме вампірськими якостями йому доведеться пожертвувати. Добре, що в нього просто зменшилася світлочутливість і зубожіли деякі надсили. Цілком могло статися так, що він більше ніколи не зміг би літати. Хіба це було б життя?
– А я на все готова заради кохання, так само, як і наш татко, – мрійливо промовила Сільванія. – Не розумію тільки, чому нікому не спало на думку захопити на весілля цифровий фотоапарат. Що ж це за весільні фотографії, якщо на них не видно нареченого!
– Що ж тут незрозумілого, тоді цифрових фотиків і в заводі не було. Фотоапарати були дзеркальними, а якщо вампіри не віддзеркалюються, то й засняти їх було неможливо.
Сільванія зажурено кивнула. На неї завжди навіювала смуток світлина, де поруч із мамою стояв чорний костюм, а в повітрі над ним висів циліндр. Уже на її-то весільних знімках такого точно не буде. По-перше, вона – напіввампір, а отже, її видно у дзеркалі, хоч і трохи розмито. По-друге, вона-то обов’язково простежить за тим, щоб на святі було вдосталь цифрових фотоапаратів.
Заплющивши очі, Сільванія уявила свою весільну сукню. Вона неодмінно буде кремово-білою, з мереживом і шелесткими рюшами, підперезана темно-червоною стрічкою. На голові у Сільванії буде фата з найтоншого шовку, і в найбільш зворушливий момент наречений підніме її, щоб поцілувати… Тут, щоправда, була маленька проблемка. Ні-ні, з вибором туфель вона ще як-небудь упорається. Дещо складніше знайти нареченого, який відповідав би і сукні, і туфлям! Сільванія зітхнула. Серед друзів і родичів вона мала славу експерта з любовних справ, але, якщо відверто, добре розумілася лише на тих пристрастях, що розпалювалися на сторінках її улюблених книг. Ах, якби ж познайомитися в Німеччині з якимось хлопцем і закохатися в нього по самі вуха…
– Гей, чи не надумала ти поспати? – перервав солодку напівдрімоту голос Даки. Цієї миті тато різко розвернув вантажівку, і пасажирів разом із альбомом за інерцією відкинуло вбік.