Дідусь знову замовк і обвів пильним поглядом доньку і її родину. Міхай із подивом подивився на Ельвіру, а вона, у свою чергу, з жахом звела очі на батька.
– Вампіри? У цьому тихому містечку? – усміхнулася Дака.
– Саме так! Вампіри! – Тут дідусь Густав голосно розсміявся, жартома приставивши до рота два пальці, ніби це ікла. – Вампіри! У Біндбурзі! Чого тільки не спливе на думку божевільній жінці!
Тут бабуся Роза штовхнула його в бік. Дідусь крякнув.
Міхай подивився на Ельвіру. Та лише похитала головою, немовбито кажучи: «Ні! Не зараз!» Але дідусь Густав так і не зрозумів, на що натякають один одному дочка і зять.
– Потім її, звичайно, забрали в божевільню. Так вона там і сидить досі.
Міхай знову подав Ельвірі знак: «Розкажи!» – але й цього разу вона похитала головою. Помітивши відчай в очах доньки, бабуся Роза прийшла їй на допомогу.
– Досить розповідати жахачки, Густаве. Ми дуже раді, що нарешті діти переїхали ближче до нас!
Вона обійняла Ельвіру і зятя, спритно вставши між Міхаєм і Густавом, щоб уберегти чоловіка від традиційного трансільванського щигля. Але той миттєво закрив лоб руками.
– Як тобі моя реакція?
Міхай відповів, що вражений. Хоч дідусь Густав і не знав, хто насправді його зять, але з традиційним трансільванським привітанням був добре знайомий.
Чоловіки розсміялися і потиснули один одному руки.
– Ходімо ж до хати! Нетерпець побачити, як ви влаштувалися! – сказала бабуся Роза.
На відміну від свого чоловіка, бабуся Роза частенько приїздила в Бистрію і їй була відома таємниця родини Цепешів. Але її теж не слід було першого ж дня перевантажувати різними подробицями вампірського життя. Помітивши в очах матері подив під час погляду на старовинний свічник, Ельвіра одразу ж поспішила його прибрати.
– Ми просто хотіли віднести його полірувальнику.
Дідусь Густав із цікавістю розглядав фамільний герб Міхая.
– Цікава картинка!
Міхай ледь міг стримати гордість.
– Це наш родинний ге… – почав було він.
– Це сучасне мистецтво, тату. Троюрідна сестра Міхая – відома художниця, – вчасно втрутилася в розмову Ельвіра, через що заслужила гнівний погляд чоловіка.
– Та я однаково в цьому нічого не тямлю, – відмахнувся дідусь Густав. – Не те що Роза! Вона в нас чудово розуміється на мистецтві!
Бабуся Роза і справді любила живопис, адже вона багато років пропрацювала екскурсоводом у Біндбурзькому художньому музеї.
– Чудово! Неповторно! – тут же відгукнулась вона. – Ти просто природжений оригінал!
Вона зробила акцент на слові «оригінал» і допитливо подивилася на Сільванію і Дакарію.
Дві напівкровки в одній кімнаті
Перший день у Німеччині добігав кінця. На Біндбург повільно спускалася ніч, і чим яскравіше світив місяць, тим менше Сільванії і Даці хотілося спати. Сільванія вирішила скористатися безсонням, щоб розпакувати валізи й охайно розкласти всі свої речі по шафах і поличках. Розібравшись із одягом, вона кинула на ліжко декілька глянсових журналів і задоволено оглянула свою частину кімнати. Їй було затишно в цьому маленькому дівочому королівстві. А от у володіннях Даки досі панував безлад. Усюди стояли нерозпаковані валізи й коробки. Єдине, на що спромоглася Дака, – це повісити на стіну світлину їхнього колишнього класу і постер своєї улюбленої рок-групи «Криптон Крекс». Останній висів просто над гамаком у формі домовинки, де наразі тужила Дака.
Та й у Сільванії на душі було сумно. По-перше, тому що під час переїзду Ельвіра, присягаючись, пообіцяла дівчаткам, що в кожної буде своя кімната. По-друге, тому що Ельвіра захопила із собою з Бистрії «парочку» кришок для унітазів, які десь примудрилася задешево придбати. По-третє, тому що цих кришок виявилося «всього-на-всього» 250, і всі їх мама склала саме в тій кімнаті, що призначалася для Сільванії.
Сільванія зітхнула.
– Я вже все розклала, а ти? – підкреслено приязно запитала вона сестру. Не сваритися ж першого вечора.
– Щось немає бажання, – відповіла Дака.
Щоб якось подолати роздратування, Сільванія почала гортати глянсовий журнал. Її увагу привернув постер із вродливою амазонкою. Дівчинка відразу ж вирвала його з журналу й повісила над ліжком.
– Дако, тобі подобається? Хіба це не zensatoi futzi?
– Мене зараз знудить! – Дака флопсом перемістилась на важкий залізний ланцюг під стелею і, повиснувши вниз головою, задоволено посміхнулась. Усю подорож від Трансівальванії до Біндбурга вона мріяла отак запросто повисіти.