Выбрать главу

Ельвіра пильно подивилася на чоловіка. В її очах читалося здивування: Міхай рідко в чомусь відмовляв дівчаткам, і до того ж він чудово знав, що Дака обожнює цей рок-гурт. Ельвіра обійняла доньку за плечі.

– Але чому ж? – почала вона. – Це зовсім недалеко звідси. Усього лише годинка польоту, якщо не менше…

Але погляд Міхая змусив її прикусити язика.

– Ні, – відрізав він. – Nici doi viati!

Розмову було закінчено. Так уже повелося в їхній родині: якщо Міхай Цепеш каже: «Ніколи в житті», – до того ж не німецькою, а рідною мовою, отже, його рішення остаточне й оскарженню не підлягає, навіть Ельвіра не зможе пом’якшити його серце.

Не тямлячи себе від люті, Дака вирвалася з маминих рук і вибігла з підвалу. За кілька хвилин угорі грюкнули двері.

Ельвіра здивовано здійняла брови.

– А відколи це ти став диктатором? Та й чим тобі, власне, не догодили «Криптон Крекс»?

Міхай мовчки піднявся з труни і, акуратно склавши шовкову ковдру, повернувся до Ельвіри. Його очі блищали недобрим вогнем.

– А ти знаєш, хто менеджер у цих… як їх там… «Кривавих біфштексів»?

Міхай мав на увазі, звичайно ж, «Криптон Крекс», але в нього була погана пам’ять на імена і назви.

– Дітер Болен2? – усміхнулася Ельвіра.

– Не смішно, – пирхнув Міхай.

Але Ельвіру вже було не зупинити.

– Ти так гадаєш? А як на мене, дуже навіть смішно! – хихотіла вона.

Але Міхай і не всміхнувся.

– Ксантор!

Ельвіра здригнулася.

– Ксантор? – із жахом прошепотіла вона.

Міхай похмуро кивнув.

– Невже… той самий Ксантор?

Міхай знову кивнув.

– Ох, диявол…

Цієї миті Ельвіру легко можна було сплутати зі вампіркою: її обличчя стало мертвецьки блідим…

***

У Даки настрій був препоганий. Вона почувалася розчавленою горем.

Тут навіть обід не рятував, хоча мама сьогодні навмисне приготувала одну з її найулюбленіших страв.

Тато ж, навпаки, робив вигляд, ніби нічого не сталося.

– М-м-м, смачненько, моя люба дружинонько, inima! Як же мені смакує твоя запіканка з павуками-кровососами!

Ельвіра посміхнулася. Сільванія пильно поглядала то на маму, то на тата. Дака мовчала.

Міхай щосили намагався розрядити атмосферу.

– Як минув твій день, люба? – поцікавився він у Ельвіри.

– Добре. Я б навіть сказала, чудово, – відповіла та. – Зрання сьогодні від покупців відбою не було. Думала, ще трохи  – і вони поб’ються між собою. Всім терміново подавай дизайнерську кришку для унітаза! Але ось біда, моя крамничка, здається, вже тріщить по швах від такої популярності. Час шукати значно більше приміщення.

– Тато Якоба, до речі, переїхав у нову майстерню. А стару він, напевно, міг би здати тобі в оренду, – вставила Сільванія.

– Он як? Отже, в тата Якоба є майстерня? – зацікавилася Ельвіра.

Сільванія ствердно кивнула.

– Він малює виключно синьою фарбою. Каже, що це такий напрямок сучасного мистецтва. Спочатку він малював маленькі сині картини, а тепер пише великі сині полотна. Однак у його старій майстерні надто вже вузькі двері, і велике полотно в них не пронесеш. Тому він знайшов нове, більше приміщення.

Обличчя Ельвіри осяяла усмішка.

– То тато Якоба, виявляється, художник? Як цікаво! Я й не знала. Ти ніколи не розповідала.

– Які ж ви, люди, далебі, дивні…  – поблажливо посміхнувся Міхай. – Треба ж, сині картини. І що це за колір такий  – синій? Ні те ні се. Інша річ, чорний або червоний. Або хоча б темно-зелений  – колір безкрайніх дрімучих лісів нашої рідної Трансільванії.

– Я можу дати тобі номер його телефону, – запропонувала мамі Сільванія.

Ельвіра радісно закивала головою.

– Чудово! Я відразу ж йому зателефоную!

Дака жбурнула ложку на тарілку і встала з-за столу.

– Я сита, дякую, – буркнула вона.

Сільванія схопила її за руку.

– Стривай-но, ми ж хотіли поговорити з нашими.

– Про що? – роздратовано запитала Дака.

Сільванія зітхнула. Зрозуміло. Усе знову ляже на її тендітні плечі… І треба ж було народитися на цілих сім хвилин раніше за Даку! Тепер усе життя розрулювати справи за двох!

– Ми хотіли запитати, чи не відпустите ви нас у похід на Біндбурзьке озеро з Геленою, Лудо та Якобом. Усього на пару днів…  – почала Сільванія.

Ельвіра так енергійно закивала головою, що її кучері пустилися в танок.

– Чудова ідея! Похід з друзями  – що може бути кращим? Як гадаєш, Міхаю?

Міхай кивнув. Якщо відверто, ідея відпустити доньок на озеро самих, без супроводу дорослих, захвату в нього не викликала. Мало того, що там ніде сховатися від спекотного літнього сонця, та ще й вода відкидатиме його промені. Вампірові таке навряд чи піде на користь. Але, з іншого боку, Міхай раз вже сьогодні сказав своє тверде «ні», і йому зовсім не хотілося в очах Даки і Сільванії бути злісним тираном.

вернуться

2

У 80-ті роки ХХ століття – учасник популярного німецького гурту «Modern Talking», а наразі  – композитор та продюсер.