Ельвіра пильно подивилася на чоловіка. В її очах читалося здивування: Міхай рідко в чомусь відмовляв дівчаткам, і до того ж він чудово знав, що Дака обожнює цей рок-гурт. Ельвіра обійняла доньку за плечі.
– Але чому ж? – почала вона. – Це зовсім недалеко звідси. Усього лише годинка польоту, якщо не менше…
Але погляд Міхая змусив її прикусити язика.
– Ні, – відрізав він. – Nici doi viati!
Розмову було закінчено. Так уже повелося в їхній родині: якщо Міхай Цепеш каже: «Ніколи в житті», – до того ж не німецькою, а рідною мовою, отже, його рішення остаточне й оскарженню не підлягає, навіть Ельвіра не зможе пом’якшити його серце.
Не тямлячи себе від люті, Дака вирвалася з маминих рук і вибігла з підвалу. За кілька хвилин угорі грюкнули двері.
Ельвіра здивовано здійняла брови.
– А відколи це ти став диктатором? Та й чим тобі, власне, не догодили «Криптон Крекс»?
Міхай мовчки піднявся з труни і, акуратно склавши шовкову ковдру, повернувся до Ельвіри. Його очі блищали недобрим вогнем.
– А ти знаєш, хто менеджер у цих… як їх там… «Кривавих біфштексів»?
Міхай мав на увазі, звичайно ж, «Криптон Крекс», але в нього була погана пам’ять на імена і назви.
– Дітер Болен2? – усміхнулася Ельвіра.
– Не смішно, – пирхнув Міхай.
Але Ельвіру вже було не зупинити.
– Ти так гадаєш? А як на мене, дуже навіть смішно! – хихотіла вона.
Але Міхай і не всміхнувся.
– Ксантор!
Ельвіра здригнулася.
– Ксантор? – із жахом прошепотіла вона.
Міхай похмуро кивнув.
– Невже… той самий Ксантор?
Міхай знову кивнув.
– Ох, диявол…
Цієї миті Ельвіру легко можна було сплутати зі вампіркою: її обличчя стало мертвецьки блідим…
У Даки настрій був препоганий. Вона почувалася розчавленою горем.
Тут навіть обід не рятував, хоча мама сьогодні навмисне приготувала одну з її найулюбленіших страв.
Тато ж, навпаки, робив вигляд, ніби нічого не сталося.
– М-м-м, смачненько, моя люба дружинонько, inima! Як же мені смакує твоя запіканка з павуками-кровососами!
Ельвіра посміхнулася. Сільванія пильно поглядала то на маму, то на тата. Дака мовчала.
Міхай щосили намагався розрядити атмосферу.
– Як минув твій день, люба? – поцікавився він у Ельвіри.
– Добре. Я б навіть сказала, чудово, – відповіла та. – Зрання сьогодні від покупців відбою не було. Думала, ще трохи – і вони поб’ються між собою. Всім терміново подавай дизайнерську кришку для унітаза! Але ось біда, моя крамничка, здається, вже тріщить по швах від такої популярності. Час шукати значно більше приміщення.
– Тато Якоба, до речі, переїхав у нову майстерню. А стару він, напевно, міг би здати тобі в оренду, – вставила Сільванія.
– Он як? Отже, в тата Якоба є майстерня? – зацікавилася Ельвіра.
Сільванія ствердно кивнула.
– Він малює виключно синьою фарбою. Каже, що це такий напрямок сучасного мистецтва. Спочатку він малював маленькі сині картини, а тепер пише великі сині полотна. Однак у його старій майстерні надто вже вузькі двері, і велике полотно в них не пронесеш. Тому він знайшов нове, більше приміщення.
Обличчя Ельвіри осяяла усмішка.
– То тато Якоба, виявляється, художник? Як цікаво! Я й не знала. Ти ніколи не розповідала.
– Які ж ви, люди, далебі, дивні… – поблажливо посміхнувся Міхай. – Треба ж, сині картини. І що це за колір такий – синій? Ні те ні се. Інша річ, чорний або червоний. Або хоча б темно-зелений – колір безкрайніх дрімучих лісів нашої рідної Трансільванії.
– Я можу дати тобі номер його телефону, – запропонувала мамі Сільванія.
Ельвіра радісно закивала головою.
– Чудово! Я відразу ж йому зателефоную!
Дака жбурнула ложку на тарілку і встала з-за столу.
– Я сита, дякую, – буркнула вона.
Сільванія схопила її за руку.
– Стривай-но, ми ж хотіли поговорити з нашими.
– Про що? – роздратовано запитала Дака.
Сільванія зітхнула. Зрозуміло. Усе знову ляже на її тендітні плечі… І треба ж було народитися на цілих сім хвилин раніше за Даку! Тепер усе життя розрулювати справи за двох!
– Ми хотіли запитати, чи не відпустите ви нас у похід на Біндбурзьке озеро з Геленою, Лудо та Якобом. Усього на пару днів… – почала Сільванія.
Ельвіра так енергійно закивала головою, що її кучері пустилися в танок.
– Чудова ідея! Похід з друзями – що може бути кращим? Як гадаєш, Міхаю?
Міхай кивнув. Якщо відверто, ідея відпустити доньок на озеро самих, без супроводу дорослих, захвату в нього не викликала. Мало того, що там ніде сховатися від спекотного літнього сонця, та ще й вода відкидатиме його промені. Вампірові таке навряд чи піде на користь. Але, з іншого боку, Міхай раз вже сьогодні сказав своє тверде «ні», і йому зовсім не хотілося в очах Даки і Сільванії бути злісним тираном.
2
У 80-ті роки ХХ століття – учасник популярного німецького гурту «Modern Talking», а наразі – композитор та продюсер.