Утім, Якоба, здавалося, ніщо не збентежило. А ось із Лудо від згадки про «Криптон Крекс» стало коїтися щось недобре: він затремтів, його очі широко розплющилися, а по спині покотився холодний піт. Лудо присів на землю, задумливо чухаючи потилицю.
– З тобою все гаразд? – занепокоїлася Гелена.
– Знову якесь химерне передчуття… якесь зловісне тремтіння, – наморщив чоло Лудо.
– Раз уже ми не потрапимо на живий виступ «Криптон Крекс», то нумо бодай подивимося всі разом запис їхнього концерту! Запасемося чипсами, колою й відірвемося в нас удома, – підморгнула хлопцям Сільванія.
– Дурня якась! – презирливо фиркнула Дака і, ні з ким не попрощавшись, подалася геть.
Сільванія зажурено глянула на друзів.
– Піду і я, зараз не варто її залишати на самоті.
– Як щодо кіно? Усе в силі? – запитав Якоб. – За тобою зайти чи зустрінемося біля кінотеатру?
– Зустрінемося біля кінотеатру. Бувай! – кинула Сільванія і поспішила за сестрою.
– А що з нашим походом? – поцікавився Лудо.
– З понеділка я абсолютно вільний, – сказав Якоб.
– Я теж, – відгукнулася Гелена.
Робити на кладовищі більше було нічого, настав час розходитися по домівках. Дорогою Лудо обережно озирнувся. Тремтіння давно минуло, проте хлопця не полишала думка, чи не віщувало воно чогось лихого… А може, це був усього лише сонячний удар? Не дивно, за такої-то спеки.
Непристойна поведінка
Дорогою назад Дака і Сільванія не промовили ані слова. Повернувшись додому, вони тихо прокралися до своєї кімнати. Сільванія сіла гортати новий випуск модного журналу. А Дака, згорнувши руки на грудях і щось сердито бурмочучи собі під ніс, повисла вниз головою на канаті, натягнутому під самою стелею.
– Досить тобі мурмоситися, все не так уже й погано. Натомість батьки відпустили нас у похід, – знову спробувала втішити сестру Сільванія.
Насправді, їй було дуже шкода Даку. «Криптон Крекс» і Мурдо важили для неї стільки ж, скільки для самої Сільванії захопливий любовний роман або вечір наодинці з Якобом.
– Татка теж можна зрозуміти. Зрештою, ми ще занадто малі, щоб відпускати нас самих на такі концерти, – продовжувала Сільванія.
Дака зістрибнула з каната і, зробивши в повітрі сальто, важко приземлилася поруч із Сільванією.
– Малі… Авжеж! Ніхто мені не указ! Нехай тато забороняє, що хоче, – чхати я хотіла на його заборони! – вигукнула вона спересердя.
– ЩО ТИ ВЕРЗЕШ? – від обурення Сільванія впустила журнал на підлогу. – Ти не можеш так поводитися!
Дака стала – руки в боки.
– Я робитиму те, що хочу я, а не те, що вимагають від мене інші, – заявила вона.
До роботи залишалося небагато часу. Міхай Цепеш уже приготувався провести його за келишком «Кривавої Мері», коли у вітальню впурхнула його найдорожча дружина. Ні, звичайно, літати вона не вміла – вона ж не вампір! – але зараз вона, здавалося, ширяла за декілька сантиметрів над землею. Поведінка дружини занепокоїла Міхая.
– Діти, Міхаю, я вдома! – прощебетала Ельвіра.
Вампір подивився на дружину. В її очах грали бісики, щоки зашарілися, а волосся розкуйовдилось.
Здавалося, все як завжди, проте сьогодні іскорки в очах Ельвіри були ще більш веселі, рум’янець на щоках – ще більш яскравий, а волосся – ще більш розкуйовджене, ніж зазвичай. Дивна річ: яким би не був у дружини настрій, його причиною завжди був Міхай. Але після обіду Ельвіра знову пішла до своєї крамнички, а Міхай то дрімав у себе в труні, то тренував кліщів Фіделя і Кастро. Що ж сталося за той час, поки вони не бачилися? Чому його люба дружина носиться будинком і без угаву про щось радісно щебече?
– О, Міхаю, якби ти знав, який чудовий сьогодні видався день! – провадила далі Ельвіра. – Ця майстерня просто створена для мене. Я відразу ж уклала договір оренди.
– Вельми радий за тебе, – задумливо промовив Міхай, ковтнувши з келиха.
– Ми трошки обмили наші відносини… ой!.. орендні відносини. Батько Якоба запропонував випити по келишку іскристого вина. Для такої нагоди у нього якраз знайшлася пляшечка. – Ельвіра недбало кинула на стіл сумку. – Ми так добре посиділи! Побалакали про мистецтво, про те, про се. Ой, як же мені цього бракувало!
Міхай ледь не випустив келих з рук. Оце так новини! Його дружина всі ці роки як той вареник у сметані плаває – і їй ще чогось бракує?