– Він такий милий! Геть не схожий на німця! Еге ж, адже він і не німець, він австралієць! – теревенила Ельвіра, не помічаючи, що чоловік, насупившись, здивовано спостерігає за нею.
– Як усе минуло? – до кухні увійшла Сільванія.
Ельвіра мало не задушила доньку в обіймах.
– Усе було просто чудово, люба. Тато Якоба – виключно приємна людина. У нього чудове почуття гумору, та й на вигляд він – дуже навіть нічогенький, як і твій Якоб.
Вона погладила доньку по щоці. Сільванія зачудовано подивилася на Ельвіру.
– Мамо, ти напідпитку!
Ельвіра хихикнула. Міхай зробив ще один ковток.
– Зовсім трошки, – зізналася Ельвіра.
– Якщо чесно, я не вбачаю нічого кумедного в тому, що тебе напоїв цей тип, – тихо промовив Міхай, карбуючи кожне слово. – Чого він узагалі від тебе хоче? Тобі ж добре відомо, що вино діє на людей так само, як на вампірів кров.
– Годі тобі, татусю! Невже ти вважаєш, що тато Якоба вирішив позалицятися до нашої мами? Gumox, – похитала головою Сільванія.
Міхай, сердито сопучи, знову ковтнув коктейль.
– Любий, inima, ну ти ж несерйозно! Ми просто приємно побалакали, ось і все! – Ельвіра підійшла до Міхая і ніжно цьомнула його в бліду щоку.
– Ну що ж, schnappobyx і azdio… П’ю за ваше здоров’я і потому дозвольте відкланятися! – з цими словами Міхай перехилив чарку, наче там була вода, і взяв портфель. Настрій на цілу ніч було зіпсовано.
Неспокійно на душі цієї ночі було й у Даки. В її голові роїлися різні думки. Та думалося їй зовсім не про те, що з нею зробить тато, коли дізнається, що вона знехтувала його забороною і потай злітала на концерт «Криптон Крекс». Ні. Дака думала про Мурдо. Про «Криптон Крекс». І знову про Мурдо – найдемонічнішо-геніального у світі співака. Дака прислухалася. Мама хропла на весь будинок. Сільванія, судячи з усього, теж дуже міцно спала. Дака рішуче відкинула ковдру і, схопившись, хутко натягнула на себе найкраще вбрання. Потім дістала з шафи кілька светрів і, згорнувши, поклала їх під ковдру – щоб ніхто не запідозрив, що її в ліжку немає. Все готово. Діставши з акваріума Карла-Хайнца й посадивши його в кишеню, Дака навшпиньках прокралася до дверей.
– Зачекай на мене! – раптом почулося в неї за спиною.
Fumps! Отже, сестрі не спиться! Дака обернулась і заклякла від здивування. Сільванія не тільки не спала – вона вже була повністю вбрана. Засунувши під ковдру кілька речей, вона надягла шапочку.
– Зауваж, я роблю це тільки тому, що ти моя сестра, – прошепотіла Сільванія.
Дака не спромоглась на відповідь.
– Ну… – видушила вона з себе.
– Гаразд. Можемо вирушати, – махнула рукою Сільванія.
На обличчі Даки спалахнула щаслива усмішка.
– Правда?
– Правда-правда… Ну не можу я відпустити тебе саму казна-куди, – пробурчала Сільванія.
Не встигла вона договорити, як Дака кинулася їй на шию.
– Чудово! У мене найдобріша, найчуйніша, найкрутіша сестричка у світі! – забувши про конспірацію, заверещала вона.
– Тихіше! Маму збудиш! – присадила її Сільванія.
Сестри тихо прокралися до вхідних дверей.
Зв’язані одним болем
Мисливці за вампірами працюють переважно вночі. Річ у тім, що пік активності об’єктів їхнього полювання припадає саме на темний час доби. Ось і Дірк ван Комбаст, замість того щоб безтурботно спати у своєму ліжечку, сидів у засідці. Лійку його нової високоточної зброї було наставлено на будинок № 23. Не випускаючи сусідське житло з поля зору, Дірк потягнувся до часникових голівок, що правили йому за набої.
– Ну ж бо, Польді, роби свої справи, і ходімо спатоньки, – почув Дірк. Завсіди цій нестерпній фрау Газе свербить уночі вигулювати свою гладку таксу. Знову, мабуть, тиняється вулицею в нічній сорочці і з лопаткою. Але хіба може ця пані зі своєю таксою збити з пантелику доблесного борця з вампірами? Авжеж, ні!
Раптом до Дірка долинуло:
– Onu, zoi, trosch, azfugli!
Ось воно! Почалося! Дірк напружено вдивлявся в темряву. Як на зло, прилад нічного бачення він залишив удома, а власний зір зраджував мисливця на вампірів. Інакше Дірк, безсумнівно, угледів би, як на дах сусіднього будинку майже беззвучно видерлись Дака і Сільванія. Відштовхнувшись, вони злинули в нічне небо і полетіли в невідомому напрямку. Але всього цього Дірк не бачив! Наставивши на будинок Цепешів розпорошувач часнику, він натиснув кнопку «Ввімкнути». Покректавши і попихкавши, розпорошувач випустив у повітря хмарку часникового пилу. Перемога була майже в кишені Дірка.