Тривожну тишу в підвалі порушувало веселе дитяче белькотіння. Міхай випростався.
– Тому вона шукає саме дитину-напіввампіра. Точніше, хлопчика-напіввампіра.
Дівчатка приголомшено дивилися на тата.
– Що? – вигукнула Ельвіра, щойно оговталася від здивування. – Чи не хочеш ти сказати, що наш малюк у небезпеці?
Вона впритул наблизилася до Міхая.
– Зовсім ні, – сказав він, про всяк випадок позадкувавши. – Усе, що я хочу сказати, – це те, що над усіма малюками-напіввампірами наразі нависла небезпека потрапити в тенета до Антаназії.
Міхай знову відкашлявся.
– Ви ж знаєте, кажанчики, – провадив він далі, звертаючись до Даки і Сільванії, – що ви не такі, як усі. У світі не так вже й багато напіввампірів, а тому…
Міхай судомно ковтнув.
– Тому не можна виключати, що цілком імовірно… Загалом, спадкоємця престолу можуть коронувати лише раз на 375 років, і статися це має рівно опівдні свята Неро Соляріса, тобто післязавтра.
З усього почутого Ельвіра, Дака і Сільванія второпали лише словосполучення «Неро Соляріс».
Міхай невпевненим жестом пригладив синяво-чорне волосся.
– Антаназія, швидше за все, спробує цієї ночі забрати у нас Франца.
Він винувато поглянув на дружину. На мить Ельвіру заціпило.
– Франца? Нашого Франца?! – вибухнула вона, швидко прийшовши до тями. – І ти тільки зараз вирішив розповісти про це?
Міхай здійняв руки до неба.
– Moi Miloba, повір мені, ми не віддамо Антаназії нашого Франца! Ніколи в житті! Nici doi viati!
Він кивнув на свою споруду.
– Недарма ж я зробив броньовану колиску і придумав це коло захисту. Я врахував усі можливі дрібниці. Я навіть запасся часником і святою водою, аби убезпечити Франца!
Міхай зиркнув на членів своєї родини.
– Найважливіше зараз – триматися разом. Тільки так ми зможемо захистити Франца.
– А як не зможемо? – несміливо запитала сполохана Сільванія. Голос її тремтів, ноги стали ватяними, а думки в голові й зовсім переплуталися.
– Якщо триматимемося вкупі, у нас все вийде! – рішуче заявив Міхай.
– А що, як ні? – запанікувала Сільванія.
Міхай взяв її за руку.
– Ми озброєні, Сільваніє. Франц у безпеці. Я цілком контролюю ситуацію.
– Контролюєш? Та що ти кажеш! – вперла руки в боки Ельвіра. – Якось несхоже!
Міхай гнівно глянув на дружину.
– Що ти таке кажеш, Ельвіро?!
– Татусю, мамусю! – розплакалася Сільванія, і Дака пригорнула до себе сестру.
Ельвіра тим часом розійшлася не на жарт.
– Францу майже рік! Виходить, весь цей час ти приховував від мене правду!
– Так якби я розказав усе раніше, ти б тоді всю воду виварила і з себе, і з мене, і з дівчат. Ось подивися, як ти наразі реагуєш! Я просто хотів уберегти тебе.
– Досить заговорювати мені зуби! Уберегти мене він хотів… Ха! Я доросла людина і твоєї опіки не потребую! Ти… Ти просто…
Франц виглянув із кошика і, побачивши, що всі навколо несамовито волають, розплакався. Але ніхто не звернув уваги на плач. Батьки щосили волали одне на одного. Сільванія тремтіла всім тілом, Дака плакала.
– Мамусю, татку, прошу, припиніть, – благала Сільванія. Вона пильно подивилася на батьків і одразу відчула, як якась загадкова сила шалено виривається з неї назовні. З очей посипалися іскри, щось затріщало, але це був не вогняний погляд, а дещо інше. П-ф-ф-ф! Міхай і Ельвіра пустили очі під лоба і раптом почали усміхатися, наче нічого й не було.
Сільванія спантеличено спостерігала за батьками. Невже вона знову щось накоїла? Замість того, щоб сваритися, Міхай і Ельвіра взялися за руки і, сміючись, пустилися в танок. Але танцювали вони не танго і не вальс, як це бувало зазвичай, а водили справжнісіньку тополю.
Вдосталь натанцювавшись, батьки зупинилися, поглянули одне на одного і, надриваючись від реготу, почали гримасувати. Ельвіра показала Міхаю язика, а той прикинувся, ніби схопить її за ніс. Потому вони почали вдавати з себе слонів: тупотіти і прикладати руки до лиця, ніби це хоботи.
– Fumps! – вигукнула Дака.
– Що це було? – здивовано запитала Сільванія.
Дака підійшла до батьків і заплескала в долоні просто перед очима у Ельвіри. Але та й оком не змигнула. Тоді Дака замахала у батьків перед носами кулаком, але й це не справило на них ніякого враження. Міхай обійняв Ельвіру, і та охоче пригорнулася до нього. Батьки безтурботно реготали і воркували, геть забувши про страшну сварку, що зчинилася між ними лише хвилину тому. Франц перестав плакати і знову засвітився від щастя.
А ось Дака помітно спохмурніла.