Зазвичай Сільванія намагалася старанно дотримуватися маминих золотих правил. Та зараз вона готова була віддати будь-що, аби їй дозволили зробити флопс і опинитися подалі від стадіону й уроку фізкультури. Але тут Якоб – хоч він і біг попереду – озирнувся і підморгнув їй:
– Агов!
– Привіт! – просопіла Сільванія.
«Pumpflex! Прокляття! – подумала вона. – Краще б він на мене наразі не дивився, я ж маю препоганющий вигляд».
На урок фізкультури Сільванія зав’язала волосся яскравою стрічкою, одягла рожеву футболку і шаровари, а поверх них – спідницю.
– Класний прикид! – сказав Якоб.
Сільванія зніяковіло посміхнулася. Ну хіба він не душенятко? З неї піт котиться градом, а він їй запросто відважує компліменти. Хлопець мрії, zenzatsoi futzi!
– Тобі пасує ця футболка, а надто – до кольору очей, – провадив далі Якоб.
– До кольору очей? – здивувалася Сільванія.
Якоб покивав головою на знак підтвердження.
– Авжеж… Футболка… чудово пасує до твоїх очей… Тобто твої очі пасують до неї.
– Gumox.
Сільванія глянула Якобу в очі й усміхнулась. Якоб був коханням всього її життя, Milobа, як сказали б у Трансільванії. Здавалося, Сільванія зараз потоне в його очах, їй ставало дедалі гарячіше і гарячіше… І раптом з її очей посипалися іскри й вирвалося найсправжнісіньке полум’я: пш-ш-ш-ш!
– А-а-а-а-ай! – скрикнув Якоб, схопившись за щоку. – Боляче!
– Fumps! Чорт! Що сталося? Як? – з подивом белькотіла Сільванія. Невже вона мало не підсмажила Якоба вогняним поглядом?
– Що це з тобою? – здивовано запитала Дака.
Однокласники ошелешено спостерігали за Сільванією та Якобом. Почувши сварку, обернулася і фрау Беніш.
– Бадьоріше, бадьоріше! Не пасемо задніх! – скомандувала вона і дунула у свій свисток.
– Пробач, Якобе, я ж не навмисно. Не розумію, як так сталося. Мені страшенно шкода. Fumps… Дуже боляче? Покажи, – заметушилася Сільванія.
Їй дуже хотілося спокутувати свою провину. Вона простягла було руку, щоб погладити Якоба по щоці, але тут… Пш-ш-ш-ш-ш! З її очей знову вирвалося полум’я, і його язички взялися жадібно пожирати рукав спортивної куртки Якоба.
– А-а-а-ай, – з жахом вигукнув хлопець. – ВОГОНЬ!
Він похапцем зірвав з себе куртку і жбурнув її на землю.
– Чорт забирай! Куртка горить!
Навколо Якоба і Сільванії скупчились однокласники. Підбігли і Лудо з Геленою. Хлопці розгублено спостерігали, як Якоб стрибає по куртці, намагаючись загасити полум’я.
– Що тут відбувається? – сердито запитала фрау Беніш.
Сільванія безпорадно подивилася на сестру.
– Ой божечки… Що ж це… Я ж не хотіла… Це не я, – тихесенько пробелькотіла вона. В очах її кипіли сльози. Здавалося, Сільванія ось-ось розридається.
Дака посміхалася. Усе, що відбувалося, її неабияк тішило.
– Так це ж цілковитий boibine! – заявила вона.
Сільванія кинула на сестру суворий погляд.
– Ні, звісно, нічого доброго в тому, що ти мало не спалила Якоба, немає, – почала виправдовуватися Дака. – Але поглянь на це з іншого боку: ти нарешті стаєш вампіром. Скільки можна прикидатися і шифруватися? Якщо чесно, мені вже давно це набридло! – Вона схопила Сільванію за руку. – Ходімо покажемо всім, на що ти здатна!
Але не встигла Сільванія оговтатися від шоку (вже котрого за весь урок фізкультури: спочатку вогняні погляди, потім – нісенітниця, яку верзла Дака), як життя підкинуло їй нове випробування: просто перед сестрами виросла грізна фрау Беніш.
– Що тут коїться? Вам спало на думку влаштовувати феєрверки у мене на уроці? Ну ж бо, відповідайте!
Сільванія опустила очі.
– Розумієте, я… – почала було вона.
– Дивись на мене, коли відповідаєш, – відрубала фрау Беніш.
Сільванія підвела очі на вчительку, але тут їй на допомогу прийшла сестра.
– Бачите, фрау Беніш, Сільванія і я… Одне слово, ми – не такі, як усі діти.
Але тут Сільванія боляче наступила їй на ногу.
– Ти збожеволіла? – прошипіла вона.
– Досить! – гнівно вигукнула фрау Беніш. – Не треба заговорювати мені зуби! Я й сама краєм ока бачила, як ви метали вогонь у нещасного Якоба. Це ж треба – палити однокласників! Вам це так просто не минеться!
З цими словами вчителька повернулася і, похитуючи стегнами, рішуче попрямувала вперед, щоб знову очолити колону бігунів.
– Боягузка! – презирливо кинула сестрі Дака.
Для бідної Сільванії це стало останньою краплею.