Ліжко було величезне і мало балдахін, постіль була з шовку, а простирало — з сатину.
Вони використали, без перебільшення, все ліжко цілком. Кожну п’ядь постелі. Кожну складку простирала.
— Літто…
— Можеш казати до мене Корал. Але поки що не кажи нічого.
Nil admirari. Запах фрезії і морелів. Руде волосся, розсипане по подушці.
— Літто…
— Можеш називати мене Корал. І можеш зробити це мені ще раз.
Стегно Літти прикрашало майстерне і казково кольорове в деталях татуювання, — смугасто забарвлена рибка, завдяки величезним плавникам — трикутної форми. Таких рибок, звані скаляріями, багатії та сноби-нувориші звичайно розводили в акваріумах і басейнах. Отож Геральтові — й не тільки йому — вони асоціювалися зі снобізмом і претензійною пихою. Тому він здивувався, що Корал вибрала саме таке, а не інше татуювання. Здивування тривало лише мить, розуміння прийшло швидко. Атож, Літта Нейд зовні й на вигляд була цілком молодою. Але татуювання походило з літ її справжньої молодості. З часів, коли привезені з-за морів рибки скалярії дійсно були рідкісними, багатіїв було небагато, доробкевичі ще дороблялися і мало хто міг дозволити собі акваріум. Її татуювання — наче метрика, подумав Геральт, пестячи скалярію пучками пальців, дивно, що Літта все ще його носить замість усунути магічним способом. Що ж, думав, переносячи пестощі у віддаленіші від рибки регіони, мило згадати молодечі літа. Нелегко позбутися такого memento. Навіть коли воно давно вже відлунало і стало патетично банальним.
Він припіднявся, спершись на лікоть, і пильно приглянувся, шукаючи на її тілі інших, таких же ностальгічних пам’яток. Не знайшов. Не розраховував, що знайде, просто хотів подивитися. Корал зітхнула. Видно, знуджена абстрактними і не дуже результативними мандрами його долоні, вхопила її і рішуче скерувала у місце конкретне і, на її власну думку, єдино доречне. І дуже добре, подумав Геральт, притягуючи чародійку до себе і занурюючи обличчя у її волосся. Смугаста риба, ну то й що? Наче не було конкретніших речей, яким варто приділити увагу. Про які варто подумати.
Море і моделі вітрильників, хаотично подумала Корал, ледь стримуючи дихання, що рвалося з грудей. Може, і мілітарні фігурки, може, риболовля на штучну принаду. Але те, що істотно… Що насправді істотно… Це те, як він мене обнімає.
Геральт обійняв її. Так, наче вона була для нього усім світом.
Першої ночі вони мало спали. І навіть тоді, коли Літта заснула, відьми́н мав проблеми із засинанням. Вона так сильно обняла його рукою за талію, що він ледь дихав, — а ногу закинула впоперек його бедер.
Наступної ночі вона вже не була такою жадібною. Не тримала і не обіймала його так міцно, як раніше. Видно, вже не боялася, що вранці він втече.
— Ти задумався. Міну маєш чоловічу й понуру. Чого?
— Дивує мене… Гммм… Натуралізм нашого зв’язку.
— Що таке?
— Я ж казав. Натуралізм.
— Здається, ти вжив слово «зв’язок»? Дійсно, дивує семантична місткість цього поняття. Крім того, опосів тебе, як чую, посткоїтальний смуток. Це й дійсно натуральний стан, йому підвладні всі вищі істоти. Мені, відьми́не, теж дивна сльозинка крутиться в оці… Розхмурся, розхмурся… Я жартувала…
— Ти мене привабила… Як самця.
— Ти про що?
— Ти мене привабила. Як комаху. Фрезієво-морельно-магічними феромонами.
— Серйозно?
— Не гнівайся. Прошу, Корал…
— Я не гніваюся. Навпаки. Трохи подумавши, визнаю твою правоту. Так, це натуралізм у чистій формі. От тільки все було навпаки. Це ти мене задурманив і спокусив. З першого погляду. Натуралістично і анімалістично відтанцював переді мною шлюбний танець самця. Підстрибував, тупав, розпушував хвоста…
— Неправда.
— розпушував хвоста і тріпав крилами, як тетерук. Кукурікав і квоктав.
— Я не квоктав.
— Квоктав.
— Ні.
— Так. Обійми мене.
— Корал?
— Що?
— Літта Нейд… Це теж не твоє справжнє ім’я, правда?
— Моє справжнє ім’я занадто складне для вжитку.
— Чому?
— А спробуй швидко вимовити: Астрід Літтнейд Асгейррфіннбйорндоттір.
— Розумію
— Навряд чи.
— Корал?
— Гм?
— А Мозаїк? Звідки ця кличка?
— Знаєш, відьми́не, чого я не люблю? Питань про інших жінок. Особливо ж тоді, коли питаючий лежить зі мною в ліжку. І розпитує, замість зосередитися на тому, на чому саме тримає долоню. У ліжку з Єнніфер ти б на таке не відважився.