— Пацієнток.
— Вона лікує від безплідності. І від інших жіночих хвороб. Ти не знав? То вже знаєш. Приємного дня.
— Ще не йди. Я б хотів…
— Я не знаю, чого б ти хотів, — урвала вона. — Але це, мабуть, недобра гадка. Краще б ти до мене не озивався. Вдавав, що мене взагалі не існує.
— Корал тебе не скривдить, ручаюся. Зрештою, її тут немає, вона нас не бачить.
— Вона бачить все, що хоче побачити, для цього їй достатньо кількох заклять і артефакту. І не дури себе, що маєш на неї якийсь вплив. Для цього потрібно більше, ніж… — Рухом голови показала спальню. — Прошу тебе, не вимовляй при ній мого імені. Навіть мимохідь. Бо згадає це мені. Хоч і через рік, але згадає.
— Якщо вона так з тобою поводиться… Не хочеш просто піти геть?
— Куди? — здригнулася вона. — До ткацької мануфактури? Ученицею в кравця? Чи відразу до лупанару? Я нікого не маю. Я ніхто. І буду ніким. Лише вона може це змінити. Я все витримаю… Але, якщо можеш, не ускладнюй.
— В місті, — глянула на нього через мить, — я зустріла твого приятеля. Того поета, Горицвіта. Він питав про тебе. Непокоївся.
— Ти його заспокоїла? Пояснила, що я в безпеці? Що нічого мені не загрожує?
— Чого мені брехати?
— Прошу?
— Ти тут не в безпеці. Ти тут, з нею, через тугу за тією. Навіть коли ти з нею близько, думаєш тільки про ту, далеку. Вона про це знає. Але грається, бо це її розважає, а ти чудово вдаєш, диявольськи переконливо. А ти думав, що станеться, коли її зрадиш?
— Ти й сьогодні ночуєш у неї?
— Так, — підтвердив Геральт.
— Це вже тиждень, знаєш?
— Чотири дні.
Горицвіт протягнув пальцями по струнах лютні в ефектному гліссандо. Розглянувся по господі. Потягнув з кухля, обтер носа з піни.
— Я знаю, що це не моя справа, — сказав незвично, як дня нього, переконливо і твердо. — Знаю, що не повинен втручатися. Знаю, ти не любиш, коли хтось втручається. Але, друже, певних речей промовчати не можна. Якщо хочеш знати мою думку, Корал належить до тих жінок, які повинні постійно і на помітному місці носити етикетки зі застереженням. З написом: «Дивитися, але не торкатися». У звіринці таких поміщають в тераріумі, там, де тримають гримучих змій.
— Я знаю.
— Вона грає з тобою і грається тобою.
— Знаю.
— Це в тебе звичайнісінька реакція на Єнніфер, яку ти не можеш забути.
— Знаю.
— То чого ж…
— Не знаю.
Вечорами вони виходили з дому. Часом йшли до парку, часом на узгір’я, що здіймалося над портом, часом просто прогулювались по Ринку Прянощів.
Разом відвідали остерію «Natura Rerum». Кілька разів. Фебус Равенґа не тямився від радості, з його наказу кельнери догоджали їм так старанно, як тільки вміли. Геральт нарешті спізнав смак калкану в чорнилі восьминога. А потім гусячого стегенця в білому вині і телячої гомілки, тушкованої з овочами. Тільки спершу — і недовго — його дратувала настирлива й неприхована зацікавленість інших гостей з залу. Потім, за прикладом Літти, перестав звертати на неї увагу. В цьому йому дуже допомагало вино з місцевої пивниці.
Потім поверталися до вілли. Корал знімала сукню ще в передпокою, зовсім оголена йшла до спальні.
А він — за нею. Не зводячи очей. Любив дивитися на неї.
— Корал!
— Що?
— Є така чутка, що ти завжди можеш бачити те, що хочеш побачити. Для цього тобі достатньо кількох заклять і артефакту.
— Треба б тій чутці, — вона піднялася і сперлася на лікті, — знову викрутити якийсь суглоб. Це повинно б відучити чутку молоти язиком.
— Дуже тебе прошу…
— Я жартувала, — відтяла вона. В її голосі не було навіть сліду веселості.
— А що саме, — продовжила вона, оскільки він мовчав, — ти б хотів побачити? Чи передбачити? Як довго житимеш? Коли і як помреш? Який кінь виграє Великі Третьогорські? Кого колегія електорів вибере ієрархом Новіграду? З ким зараз Єнніфер?
— Літто.
— То можна знати, що тебе цікавить?
Він розповів їй про викрадення мечів.
Блиснуло. А за мить з гуркотом прокотився грім.
Фонтан тихенько плюскотів, басейн пахнув мокрим камінням. Мармурова дівчинка закам’яніла в танцювальній позі, мокра й блискуча.
— Статуетка та фонтан, — поспішила пояснити Корал, — не призначені заспокоювати мою любов до претензійного кітчу і не є даниною снобістичній моді. Вони мені потрібні для конкретної мети. Статуетка зображає мене. В мініатюрі. У віці дванадцяти років.